З її холодною красою
Любила росіянку зиму
Але наше північне літо,
Карикатура південних зим,
Мигне й немає...
Кругла, червона особою ока,
Як цей дурний місяць
На цьому дурному небокраї
Перед ними ліс; недвижні сосни
У своїй нахмуреній вроді;
Обтяжені їхні галузі всі
Жмутами снігу; крізь вершини
Осик, беріз і липнув нагих
Сіяє промінь світил нічних;
Дороги немає; кущі, стромовини
Заметіллю всі занесені,
Глибоко в сніг занурені
Є місце: уліво від селенья,
Де жив вихованець вдохновенья,
Дві сосни коріннями срослись;
Під ними струмки звилися
Струмка соседственной долини.
Там орач любить відпочивати,
И жниці у хвилі занурювати
Приходять дзвінкі глечики;
Там у струмка в тіні густий
Поставлений пам'ятник простій.
