Сказка Островского заставляет задуматься о любви. В наши дни принято считать любовь, отношениями друг с другом. ... Несмотря на то что Снегурочка растаяла, она всё равно оставила в сердце любовь к своим друзьям, К Лёле, и конечно к Матушке, за то что та дала ей возможность познать любовь...
Объяснение:
В каждом мальчике он выделял что-то особенное, все они были очень разные, автор умело и красиво подмечал индивидуальность каждого.
К примеру, Федя произвел впечатление очень нежного и светлого человека. Любимец автора Павлуша - сильный духом, хоть и "неказистый". Костя - совсем другой - задумчивый. В Илюше выделил особенность - страсть к деревенским поверьям. Ну и милый, самый маленький Ванечка, на которого автор возлагал большие надежды.
Ко всем автор относился с большой теплотой, в каждом видел уникальность.
У житті повинна бути висока мрія !
Пояснення:У повісті йдеться про те, як один птах понад усе любив літати, причому дуже високо й швидко, за що був засуджений іншими чайками й вигнаний зі зграї. Усі, зокрема батьки Джонатана, стверджували що його заняття — це марна витрата енергії й сил. Але він настільки мріяв про польоти, що не міг від них відмовитися навіть заради близьких. «Швидкість — це міць, швидкість — це радість, швидкість — це просто краса», — так розуміє своє захоплення Джонатан. Він замислюється над тим, чому оточення не підтримує його, чому важче за все на світі — змусити птаха повірити в те, що він вільний: «Єдине, що його смутило, — це не самотність, а те, що чайки відмовилися повірити в чарівну красу польоту, хоча їм варто було тільки відкрити очі, щоб її побачити».
Головний герой, самотній вигнанець, незважаючи ні на що, іде до своєї мрії, займається улюбленою справою, удосконалюється в ній й незабаром знаходить чайок-однодумців: «Чайки, що мешкали тут, були близькі йому по духу. Всі вони жили заради того, щоб досягати нових висот у головній справі свого життя — у польоті. Це були просто дивовижні птахи, і кожен з них тренувався щодня, багато годин поспіль, вивчаючи все нові та нові таємниці повітроплавання». Потім він виховує молоде покоління птахів, які також прагнуть бути не такими, як усі. «Він навчився літати й не шкодував, що йому довелося сплатити за де таку ціну. Джонатан зрозумів, що тільки нудьга, страх і злість скорочують життя чайок; а сам він був вільним від цього тягаря й тому прожив довгий щасливий вік».
Твір безумовно алегоричний.День за днем мільйони людей живуть, як галасливі птахи: їдять, сваряться, не замислюючись, навіщо вони в цьому світі, не відчуваючи любові й не пізнавши доброти. Більшість із них готова затаврувати й знищити того, хто не такий, як вони. А чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон — це образ людини, яка не злякалася конфлікту із сірою масою, не склала крильця, а пішла за мрією й зуміла досягти неймовірних висот. Автор повісті нагадує нам: у тебе все вийде, якщо точно знаєш, чого хочеш. Іти до мети боляче, важко, але треба не боятися нового! Адже нас обмежує лише те, що ми не вміємо повірити в здійсненність нашої мрії.
Після прочитання книги Річарда Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон» хочеться розправити власні «крила» й звернути гори. Адже твір навчає нас не боятися бути не такими, як всі, крок за кроком, падаючи й підводячись, наполегливо прямувати до мети.
Объяснение:
