Українська пісня – це бездонна душа народу, це частина його духовного життя. Вона не залишає народ ні в радості, ні в горі, крок за кроком слідує за ним від дитинства до старості.
Усім відомо, що зараз ХХІ століття, і сьогодні співають сучасних пісень популярних відомих виконавців. Однак народні пісні не зникають із нашого життя. Що ж служить причиною цього?
Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала у пісні. Особисті почуття втілено у ліричних піснях, роздуми про тяжку долю та працю – в бурлацьких та наймацьких, радість від багатого урожаю – в обжинкових, любов до дитини – у колискових… Скільки їх – народних пісень – важко навіть уявити. І у кожній з них – щось особливе, незвичайне, до болю рідне:
Стоїть явір над водою, в воду похилився.
На козака пригодонька, козак зажурився…
Слухаючи слова цієї пісні, мимоволі уявляєш собі сміливого та дужого козака, який нагадує міцний кремезний явір. Дівчина ж у піснях найчастіше порівнювалася з вербою чи калиною – символами України та ніжності і краси.
Багато письменників використовували та й зараз використовують мотиви народних пісень у своїй творчості. Згадаймо інтимну лірику І. Франка чи його цикл поезій «Веснянки», «Колискову» Лесі Українки чи балади Т. Г. Шевченка.
Крім цього народні пісні завжди цікавили літературознавців. Немало відомо фольклористів та українських письменників, які захоплювалися збиранням та записом народних пісень. Це, знову ж таки, І. Я. Франко, Г. Квітка, І. Вагилевич та Я. Головацький. За матеріалами,які вони зібрали, укладено чимало збірок українських народних пісень.
Не можна згадати жодної родини, де б не співалися українські пісні. У кожній сім ї над колискою лунає перша пісня, яку чує дитина від матері – колискова. І часто це саме та колискова, яку співала ненька мамі цієї дитини, а їй – її мати… Так українські пісні і дійшли до нас – з покоління в покоління, з уст в уста… Росте дитина, а пісні народні залишаються з нею. Хто ж не знає вічного:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка…
Дитина виростає, закохується , і ллється ніби з самої душі:
Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай…
Потім весілля, народні обряди, весільні пісні… І знову над колискою молода мати ніжною споконвічною неньчиною колисковою закликає своїй дитині щастя та долі… І так – з роду в рід, з покоління в покоління…
Тож і не зникає народна пісня, і ніякі сучасні мелодії не зможуть її замінити, бо в ній – історія нашого народу, його душа, його слава!
Мысль о тяжелом труде землепашца подчеркнута сравнением двух образов: Микулы Селяниновича и князя Вольги. Князь Вольга превращаться в птицу-сокола, щуку-рыбу и серого волка, действительно слабее Микулы Селяниновича. Уважение к Микуле подчеркнуто даже в самом назывании былины. Прочитав былину, невольно задаешься вопросом: чему же посвящена данная былина? Безусловно, тяжелому крестьянскому труду.
Кто главный ее герой? Конечно, Микула. В силе с ним не может сравниться даже целая хоробрая дружинушка князя Вольги.
За что же проникся уважением Вольга Святославович к Микуле?За работо справедливость и за учтивые слова. После рассказа пахаря о разбойниках, которые поджидают Вольгу на пути, тот понял, что одному ему с мужиками не справиться. За труд, за справедливость и уважение мужики прозвали Микулу Микулой Селяниновичем.
А как же одет пахарь? Одет он не для крестьянской работы, а как знатный и богатый боярин. Кафтан у него из черного бархата, сапожки - зелен сафьян, а это одежда действительно очень знатных и богатых людей:
Вот шилом пяты, носы востры,
Вот под пяту-пяту воробей пролетит,
Около носа хоть яйцо прокати.
Высокий тонкий каблук, как шило, и высоко загнутый носок. Праздничная деревенская одежда вполне естественна. Дело все в том, что пахота, покос, жатва – это действительно праздничная, торжественная пора. На собственном опыте об этом знали создатели былин. Потому-то крестьянину и уважение особое, и труд землепашца выше воинского.
Во многих вариантах былина заканчивается тем, что Вольга, изумившись мощью коня пахаря, знакомится с ними. Есть варианты, где отправляются Вольга и Микула вместе в города, жалованные Микуле. А есть варианты, где Микула Вольгу от смерти, и в дальнейшем князь делает его своим наместником.
