Милуючись довершеною архітектурною спорудою, пропорційністю її будови, гармонією форм, ми рідко замислюємось про те, що ці довершеність,
пропорційність і гармонія аж ніяк не випадкові. Геніальні зодчі, враховуючи
класичні, перевірені часом закони архітектури, спочатку все скрупульозно
розрахували, спираючись на досвід своїх попередників і сучасників, але водночас сміливо експериментуючи. І саме тому їхній геній, утілений у тисячах тонн
каменю, металу й скла, зміг пережити віки. Мільйони людей застигають у захваті перед красою Софії Київської чи Собору Паризької Богоматері, прадавньої камінної піраміди Хеопса в Єгипті чи модернового, зробленого з титану,
піщанику й скла музею Ґуґґенгайма в іспанському Більбао...
Літературні шедеври створюються за певними законами, канонами, правилами (нехай іноді й усупереч їм, але обов’язково з їх урахуванням). Звісно, добре знати ці закони повинні передовсім професіонали: літературознавці, культурологи, етнографи, та й
самі письменники і перекладачі. Проте бодай початкове, найзагальніше уявлення про них украй необхідне для кожної сучасної людини, яка справді хоче бути людиною Культури...
Наприклад, ще давні греки поділили всю художню літературу на три роди: епос, лірику і драму. І цим їхнім розподілом
користуються й донині, зокрема, вивчали його й ви. А кожен із
літературних родів, своєю чергою, ділиться на жанри. Жанрами епосу є роман, повість, оповідання та ін. Драма ще від часів
сивої античності асоціюється насамперед із такими її жанрами,
як трагедія і комедія, що збереглися до наших днів. Існують також міжродові утворення. Наприклад, балада поєднує риси
лірики й епосу, тому її називають ліро-епічним жанром.
Слід також зауважити, що системи літературних родів і жанрів у різних національних літературах мають свою специфіку. Особливо яскраво це видно в
жанровій системі лірики. Так, європейська (зокрема й українська) лірика включає в себе сонет, оду, рондель та багато інших жанрів, а своєрідною візитівкою
персько-таджицької лірики є рубаї, японської — хоку (хайку) тощо.
До того ж система диференціації, поділу літературних родів, жанрів і стилів
не є застиглою. Взяти хоча б лірику. Наприклад, такий її жанр, як елегія, який
зародився ще в Елладі, самі давні греки лірикою не вважали взагалі. Чому?
Тому що вона не співалася під музичний супровід, а декламувалася. А власне
лірикою давні греки називали виключно пісенні тексти, які виконувалися в супроводі ліри (звідси й сама назва «лірика»).
Із плином часу змінювалася також драма. Еллінський театр нагадував величезний стадіон, де глядачі бачили хор і кількох акторів здалеку, як нинішній
глядач бачить футболістів. Сьогодні вистави незрідка відбуваються в такій маленькій залі, що одяг акторів торкається глядачів. Обличчя античних акторів
були закриті масками, тому їхні міміка чи сльози були невидимими, а отже, неактуальними. Натомість нині гра майстерного актора не уявляється саме без
Жанри епосу: оповідання, повість, роман,
новела, роман-епопея, нарис та ін.
Жанри лірики: ода,
гімн, елегія, сонет,
послання, романс,
епіграма та ін.
Жанри драми: трагедія, комедія, драма та ін.
4
його володіння мімікою, без зволожених очей тощо. В еллінській трагедії
провідна роль належала не так акторам, як хору. Нині ж вокальний супровід гри
акторів є радше винятком, а про хор як учасника драми взагалі забули. Цікавою
виявилася спроба діячів Ренесансу відродити еллінську трагедію. Вони написали текст, організували виступ хору — усе як в Елладі! — але в цілому цей «експеримент» публіці не сподобався.
Объяснение:
Работу над пьесой Гоголь начал осенью 1835 года. Традиционно считается, что сюжет был подсказан ему А. С. Пушкиным. Подтверждением этому служат воспоминания русского писателя Владимира Соллогуба: «Пушкин познакомился с Гоголем и рассказал ему про случай, бывший в г. Устюжна Новгородской губернии (сейчас — Вологодской области) — о каком-то проезжем господине, выдавшем себя за чиновника министерства и обобравшем всех городских жителей». По другой версии, также описанной В. Соллогубом, за ревизора самого Пушкина 2 сентября 1833 года принял нижегородский генерал-губернатор Бутурлин, когда Александр Сергеевич прибыл в Нижний Новгород для сбора материалов о пугачёвском бунте. В городе Малоархангельске Орловской области бытует легенда о том, что именно там в 1829 году произошли события, легшие в основу «Ревизора»[1]. В основе легенды - записанное в 1882 и опубликованное в 1890 году В.В.
Объяснение:
