Вопросы и задания 1. Составьте план по прочитанному отрывку. 2. Опишите старуху. Как оказался мальчик у старухи-ведьмы она превратила мальчика Якоба в карлика? 3. Что вы можете сказать о родителях Якоба?

Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства. Тим самим новітні постулати спричинили надлам старої феодальної організації.

Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784р.).

За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.

Перш ніж дати загальну характеристику культурі доби Просвітництва, зупинимося на характерних спільних рисах та специфічних відмінностях Просвітництва в різних країнах. Характерними рисами Просвітництва є:

1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності.

Продовжуючи започатковану на рубежі XVII—XVIII ст. раціоналістичну систему в європейському культурному розвитку, Просвітництво сповідувало справжній "культ розуму", вбачаючи в ньому той "архімедів важіль", за до якого можна перевернути всю систему громадського та духовного життя. Проголошене просвітителями царство розуму за своєю історичною сутністю було не чим іншим, як ідеалізованим здоровим глуздом буржуазії, котра готувала собі ідейні засади приходу до влади.

Проте, незважаючи на своє всевладдя, розум повинен був рахуватися з тим, що наявні умови (абсолютистська влада ще була досить сильною) не дозволяли здійснити практичне перетворення суспільства.

2. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.

Визначальним моментом культурного життя епохи Просвітництва була безмежна віра в перетворювальні можливості освіти. Передові люди того часу докладали значних зусиль для поширення знань серед усіх верств суспільства, відводячи просвіті провідну роль у прогресивному розвитку людства у руслі загального добра й справедливості. Слід зазначити, що Просвітництво розумілося ширше, ніж просте розповсюдження знань і освіти, воно включало в себе моральне та громадянське виховання, а також утвердження "істинних" уявлень про світ, суспільство та людину — на противагу "хибним" ідеям старого світу. Постулати Просвітництва не несли в собі революційного запалу, проте саме вони започаткували те соціальне піднесення, яке завершилося Французькою буржуазною революцією 1789— 1794рр.

3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню.

4. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.

Відповідь:

Слово “Бородино” знает весь мир. Это название небольшой деревни, находящейся недалеко от Москвы, на старой Смоленской дороге, стало символом побед. И в этом немалая заслуга русских писателей, в числе которых и Михаил Юрьевич Лермонтов. Но сначала хочется вспомнить другое его стихотворение. Именно в нем поэт смог передать страдания русского воина, умирающего на тюле брани: Наедине с тобою, брат, Нам довелось побыть. На свете мало, говорят, Мне остается жить. Поедешь скоро ты домой. Смотри ж… Да что! Моей судьбой. Сказать по правде, очень Никто не озабочен. Служили в те годы не так, как нынче, — десятилетиями. Фактически солдат всю свою зрелость тратил на армию, теряя связи с родными. Понятия “рекрутчина”, “судьба рекрута” были в России синонимами каторги. Конечно, за годы службы неграмотный мужик превращался в настоящего воина, умелого, по-своему образованного, бывалого. Но оторванность от исконных корней всегда болезненна. Именно это и сумел передать поэт в небольшом стихотворении: Отца и мать мою едва ль Застанешь ты в живых. Признаться, право, было б жаль Мне опечалить их. Но если кто из них и жив, Скажи, что я писать ленив… Что бился храбро за царя. Что плохи наши лекаря, Что полк в поход послали И чтоб меня не ждали… В “Бородино”, при всем пафосе, нарочитой маршевой ритмике и плакатной восторженности, мелькают бриллианты таких же скорбных в своей обыденности строк: …Рука бойцов колоть устала, И ядрам пролетать мешала Гора кровавых тел… …Смешались, в кучу кони, люди, И залпы тысячи орудий Слились в протяжный вой… …Полковник наш рожден был хватом: Слуга царю, отец солдатам… Да жаль его: сражен булатом, Он спит в земле сырой… Думается, что творческий человек не восхвалять войну. Даже — освободительную. В любом сражении поэт увидит вой озверевших людей и смертоносных орудий, хлад вскопанной земли, безразличие трупов и скорбь умирающих. Лермонтов воевал на Кавказе, воочию видел смерть. Для него война не могла стать чем-то привлекательным. Конечно, он, как и все русские, восхищался победой над Наполеоном, но патриотизм поэта был омрачен знанием того, что любая воинская победа — пиррова. В ней больше печали, чем гимнов. В ней кровь и боль задекорированы знаменами и маршами.

Пояснення: