Фёдор Иванович Тютчев родился в усадьбе Овстуг Брянского уезда Орловской губернии, в старинной и культурной дворянской семье с устойчивыми патриархальными традициями. Отец Иван Николаевич Тютчев отличался хлебосольством, радушием и гостеприимством. Мать Екатерина Львовна происходила из семейства Толстых и была женщиной умной и впечатлительной. Детство будущего поэта в Овстуге, Москве и подмосковном имении Троицком под присмотром «дядьки» Н. А. Хлопова. Мальчик получил хорошее домашнее воспитание и образование. На его необыкновенные и дарования обратили внимание родители и его воспитатель — известный в ту пору поэт С. Е. Раич. Деятельность Раича была многообразной и насыщенной: он превосходно знал древние классические языки, переводил античных авторов, пылал любовью к итальянской литературе и привил эту любовь своему воспитаннику. Словом, Раич оказал на Тютчева благотворное и сильное влияние: поощрял литературные занятия Тютчева, читал первые пробы пера вступавшего в литературу поэта. Тютчев с детства усвоил основные европейские языки и под руководством Раича в 12 лет переводил Горация.

Дальнейшее образование и воспитание Тютчев продолжил в Московском университете, где слушал лекции по истории и теории литературы, археологии и истории изящных искусств. В Университете он посещал поэтический кружок Раича и не прекращал писать стихи. Его волнуют произведения русских авторов, и он откликается на них (например, на пушкинскую оду «Вольность»). В Университете Тютчев много читает, пополняя своё образование.

Окончив в 1821 году Университет со степенью кандидата, Тютчев уехал в Петербург, потом за границу, где провёл 22 года на дипломатической службе.

Как оригинальный поэт Тютчев сформировался к концу 1820-х годов. В основе тютчевской лирики лежит созерцание природы и проникновение в её мир, в её тайную, сокровенную жизнь. Природа у Тютчева полна противоречий, насыщена звуками и красками, она полна внутреннего движения.

Читая стихотворения Тютчева, можно легко убедиться, что природа у Тютчева — живой, чувствующий организм. Она может «принахмуриться», её «раскаты громовые» могут стать смелыми и сердитыми, а солнце — взглянуть на землю «исподлобья». Читатель словно видит, как живёт природа, как она дышит, что совершается в ней. Так Тютчев приоткрывает для нас тайны природы постигать их.

МОЖНО В КРАТКОМ СОДЕРЖАНИИ !

1Джим та Лукас побачили дивовижні професії, такі як вигульщик снів, придумувач хмаринок, художник сміху та танцюрист рослин.

2На площі Мендалії друзі побачили циркові дива, такі як акробати, фокусники, вогняні дракони та летючі трапеції.

3Їх вразило неймовірне мистецтво живопису, де картина створювалася просто поглядом.

4Лукас хотів заробити грошей, використовуючи свої навички роботи з голками, але в перший раз це не вийшло, оскільки він проткнув собі палець.

5Джима та Лукаса нагодував дивний кулінар по імені Чіко, який приготував для них особливу страву.

6Їм запропонували меню зі смаженими скам'янілими комахами, простираними черезлітаючими зірками та мармеладом зі зіркових соків. Вони обрали мармелад.

7Король Мендалії відмовився від їжі, яку принесли друзі, через те, що він був усамітнений та пригнічений і не вірив у добро.

8Джим та Лукас заробляли гроші, виконуючи вуличні виступи з акробатикою та фокусами.

9Вони не змогли поїсти на зароблені гроші, оскільки зберегли їх для того, щоб придбати подарунок королю Мендалії.

10Друзів перешкодив головний маг Бонзо, оскільки він не бажав, щоб хтось інший мав зустріч з королем.

11Король дізнався, що є люди, які хочуть до йому, через плакат

12У палаці Бонза відбулося зіткнення між Джимом, Лукасом і головним магом. Під час битви головний маг випадково активував старовинний магічний артефакт, який заморозив його разом із всім палацом. Це закінчилося тим, що Джим та Лукас врятували короля та Мендалію від злих замірів Бонзо і стали героями.

Объяснение:

А де питання?

Объяснение:

๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆ܻܻࣩࣩࣩࣩࣩࣩ࣯ࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩ݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅ࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤ์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋ືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶ᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴ ︎︎

︎︎︎︎

︎︎ * ҈҈҈҉҉҉҉҈҈҈҈҈҉҉҉҉҈҈҈҉҉҉҈҈҈҉҉҉҈҈҈҈҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҈҈҈҈҈҈҈‌҉҉҉҉҈҈ًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًًٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍٍّّّّّّّّّّّّܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑܑ๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊ܻܻܻܻܻܻܻܻܻܻ݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆ܻܻࣩࣩࣩࣩࣩࣩ࣯ࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩ֟֟֟֟֟֟֟֟֟֟֟֟֟֓֓֓֓֓֓֓֓֓֓֓֓֒֒֒֒֒֒֒֒֒֒֒֒֒֒֒֒֒֒֒֓֓֓֓֓֓֓֓֒֒֒֘֘֘֘֘֘֘֗֗֗֗֗֗֗֗֗֗֗֗֗֗֗ؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؕؕؕؕؕؕؕؕؕؕؕؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖؖٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞٞ٘ۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛۛܺܺܺܺܺܺܺܺ݉݉݉݉݊݊݊݊݊݊݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅ࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤ์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋ືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶ᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴*

๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆ܻܻࣩࣩࣩࣩࣩࣩ࣯ࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩ݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅ࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤ์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋ືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶ᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴* ҈҈҈҉҉҉҉҈҈҈҈҈҉҉҉҉҈҈҈҉҉҉҈҈҈҉҉҉҈҈҈҈҉҉҉҉

๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆ܻܻࣩࣩࣩࣩࣩࣩ࣯ࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩ݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅ࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤ์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋ືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືືຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶຶ᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴᪴* ҈҈҈҉҉҉҉҈҈҈҈҈҉҉҉҉҈҈҈҉҉҉҈҈҈҉҉҉҈҈҈҈҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҉҈҈҈҈҈҈

๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊๊݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆ܻܻࣩࣩࣩࣩࣩࣩ࣯ࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩࣩ݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅ࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣧࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣨࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤࣤ์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์์๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋๋݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݆݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅݅