Історію Київської Русі звичайно починають з 862-го року, але історія її почалася значно раніше. Предки, слов'яни, з'явилися в Європі ще у глибокій старовині. Про те, де слов'яни жили в доісторичну епоху, існують різні думки серед учених
За останній час більшість з них вважає, що у ту віддалену епоху слов'яни жили в південно-західній частині Європейської Росії на південь від річки Прип'ять. Звідти вони по річках рушили в різні боки - на захід, південь і схід.
В кінці IV століття до Р. X. східні слов'яни, відомі тоді під ім'ям антів, вели боротьбу з готами під буттям на чолі свого вождя Божа.
Всі слов'яни у той час були язичниками і жили в окремих селищах.
Таке селище, обгороджене земляним валом і дерев'яними стінами, звалося містом. З міст виділилися: Київ, Новгород, Смоленськ і Чернігів.
Слов'яни ділилися на племена з різними назвами. На чолі племен стояли князі, які вирішували військові і державні питання. Але для рішення особливо важливих адміністративних, законодавчих і судових справ збиралася рада всього народу (т. наз. "віче").
Князь звичайно вибирався народом, і вже в ті часи існували міста-республіки з демократичною формою правління (Новгород, Хлинов, Псков). Свою незалежність ці міста втратили в XV столітті, потрапивши під владу великих князів московських. Потрібно відзначити, що в цей період в Середній і Західній Європі були вольні міста, але вони не займали такої обширної території, як слов’янські міста-республіки. Так, наприклад, Новгородська земля за площею була в два рази більше Франції.
Історію Київської Русі звичайно починають з 862-го року, але історія її почалася значно раніше. Предки, слов'яни, з'явилися в Європі ще у глибокій старовині. Про те, де слов'яни жили в доісторичну епоху, існують різні думки серед учених
За останній час більшість з них вважає, що у ту віддалену епоху слов'яни жили в південно-західній частині Європейської Росії на південь від річки Прип'ять. Звідти вони по річках рушили в різні боки - на захід, південь і схід.
В кінці IV століття до Р. X. східні слов'яни, відомі тоді під ім'ям антів, вели боротьбу з готами під буттям на чолі свого вождя Божа.
Всі слов'яни у той час були язичниками і жили в окремих селищах.
Таке селище, обгороджене земляним валом і дерев'яними стінами, звалося містом. З міст виділилися: Київ, Новгород, Смоленськ і Чернігів.
Слов'яни ділилися на племена з різними назвами. На чолі племен стояли князі, які вирішували військові і державні питання. Але для рішення особливо важливих адміністративних, законодавчих і судових справ збиралася рада всього народу (т. наз. "віче").
Князь звичайно вибирався народом, і вже в ті часи існували міста-республіки з демократичною формою правління (Новгород, Хлинов, Псков). Свою незалежність ці міста втратили в XV столітті, потрапивши під владу великих князів московських. Потрібно відзначити, що в цей період в Середній і Західній Європі були вольні міста, але вони не займали такої обширної території, як слов’янські міста-республіки. Так, наприклад, Новгородська земля за площею була в два рази більше Франції.
