в чем красота родной земли? используя материал раздела учебника "родные просторы" ,рассказов о родной природе ,ст аксаков и стихотворения н наджми вечер над агиделью и стихотворения маяк на скале сочинение

Данте народився в 1265 р. у сім'ї флорентійського дворянина аліг'єро ді беллінчоне л'аліг'еро. сина назвали дуранте, — данте. батько данте володів будинками, земельними маєтками, мав середній на той час прибуток. мати померла рано, і данте не пам'ятав її. коли данте виповнилося 9 років, він зустрів на вулиці свою ровесницю, доньку сусіда портінарі на ім'я беатріче. ця перша зустріч зворушила душу хлопчика і створила в його уяві нетлінний образ кохання, що згодом увійшов у його творчість. про дівчину в яскраво-червоному вбранні як про втілення вічно жіночого данте розповів у своїй першій книзі «нове життя» (1295). поет пише про те, як розквітло й оновилося його життя, осяяне коханням до беатріче. наприкінці xiii ст. флоренція опинилась у центрі жорстокої політичної бо­ротьби. особливої гостроти набули суперечки між гібелінами (дворянська партія, що виступала за об'єднання країни під владою німецького імператора) і гвельфами (торгово-промислова партія, яка об'єднала прибічників папи римського). вреш­ті-решт гвельфи перемогли. данте, прибічник гвельфів, бере активну участь у су­спільному житті флоренції: він обіймає почесну посаду пріора, виконує диплома­тичні доручення, веде переговори в римі з папою боніфацієм viii. але в таборі гвельфів немає згоди. гвельфи розділилися на «чорних» (оптиматів) і «білих» (пополанів). данте був завзятим «білим» і разом з іншими цехами боровся проти панування «чорних». поет відстоював інтереси різних прошарків народу, плекав надії на об'єднання італії, удосконалення суспільного життя, де здібності людини зможуть виявитися вповні. внутрішньоміська боротьба була тривалою і жорсто­кою, але 1302 р. «чорні» взяли гору. данте у той час був у римі, і його заочно засудили до вигнання з флоренції. у вироку говорилося, що його спалять живим, якщо він наважиться повернутися в місто. так почалася пора поневірянь данте. він говорив, що зрозумів, «який гіркий хліб чужий, як тяжко підніматися чужи­ми ». розпові, що данте побував майже в усіх містах італії, шука­ючи притулку. самотність на чужині (його дружина джемма донаті залишилась у флоренції), розчарування в папській партії гвельфів, страх за майбутнє рідного міста — усе це поета до сподівань на владу імператора. у 1310 р. німець; кий імператор генріх vii вступив із військом в італію, і запальний поет оголосив себе його прихильником. трактат «про монархію» втілює віру автора в ідеально­го монарха, який служить народозі і не залежить від церкви й панства. але генріх vii незабаром помер, і надія данте на повернення на батьківщину померла разом із ним. останні шість років данте провів у равенні, де й закінчив свій життєвий шлях 14 вересня 1321 року. крім «нового життя», перу данте належать й інші твори. наприклад, у фі­лософському творі «бенкет» (1304) письменник утверджує природну схильність людей до пізнання, що є «найвищим досягненням життя». у трактаті «про на­родну красномовність» (1304) данте уславлює красу й велич народної італійської мови, але він не заперечував значення латини, яка, на його думку, може залиши­тися мовою науки й літератури. данте цілком справедливо вважається основоположником італійської літера­турної мови, яка, за його словами, може стати кроком до об'єднання італії. найбільш відомий твір данте — поема «божественна комедія», яку поет роз­почав приблизно у 1307—1313 рр. і завершив у 1321 р., незадовго до смерті.незабудь добавить в друзья, и поблагодорить)

К старому козацкому полковнику Тарасу Бульбе приезжают после выпуска из Киевской академии два его сына - Остап и Андрий. Два дюжих молодца, здоровых и крепких лиц которых ещё не касалась бритва, смущены встречей с отцом, подшучивающим над их одеждой недавних семинаристов. Старший, Остап, не выдерживает насмешек отца: «Хоть ты мне и батька, а как будешь смеяться, то, ей-Богу, поколочу! » И отец с сыном, вместо приветствия после давней отлучки, совсем нешуточно тузят друг друга тумаками. Бледная, худощавая и добрая мать старается образумить буйного своего мужа, который уже и сам останавливается, довольный, что испытал сына . Бульба хочет таким же образом «поприветствовать» и младшего, но того уже обнимает, защищая от отца, мать.
По случаю приезда сыновей Тарас Бульба созывает всех сотников и весь полковой чин и объявляет о своем решении послать Остапа и Андрия на Сечь, потому что нет лучшей науки для молодого козака, как Запорожская Сечь. При виде молодой силы сыновей вспыхивает воинский дух и самого Тараса, и он решается ехать вместе с ними, чтобы представить их всем старым своим товарищам. Бедная мать всю ночь сидит над спящими детьми, не смыкая глаз, желая, чтобы ночь тянулась как можно дольше. Её милых сыновей берут от нее; берут для того, чтобы ей не увидеть их никогда! Утром, после благословения, отчаявшуюся от горя мать еле отрывают от детей и уносят в хату.
Три всадника едут молча. Старый Тарас вспоминает свою буйную жизнь, слеза застывает в глазах, поседевшая голова понурится. Остап, имеющий суровый и твердый характер, хотя и ожесточившийся за годы обучения в бурсе, сохранил в себе природную доброту и тронут слезами своей бедной матери. Одно только это его смущает и заставляет задумчиво опустить голову.
Андрий также тяжело переживает прощание с матерью и родным домом, но его мысли заняты воспоминаниями о прекрасной полячке, которую он встретил перед самым отъездом из Киева. Тогда Андрий сумел пробраться в спальню к красавице через трубу камина, стук в дверь заставил полячку спрятать молодого козака под кровать. Татарка, служанка панночки, как только беспокойство, вывела Андрия в сад, где он едва от проснувшейся дворни. Прекрасную полячку он ещё раз видел в костеле, вскоре она уехала - и сейчас, потупив глаза в гриву коня своего, думает о ней Андрий.