Про Лесю Українку можна багато цікавого розповісти. Бо її життя – героїчна легенда, і її творила вона, перемагаючи важку хворобу, здобуваючи знання самоосвітою і творячи для нащадків таку неповторно прекрасну поезію. Справжня донька Прометея!
Для мене Леся Українка стала близькою і рідною ще в ранньому дитинстві. Упаду, бувало, – і сльози градом. А бабуся моя, учителька, витирає їх і промовляє: "Я була малою горда, щоб не плакати, я сміялася". А далі розповідала про Лесю, її дитинство. І сльози мої висихали на личку, і біль стихав.
Або: надворі – грім, вітер, буря. Діти бояться, туляться до старших, а бабуся починає таємниче: "Гей ви, грізні чорні хмари. Я на вас збираю чари..." – страх наш минає.
Незабутній слід у душі залишили недільні прогулянки з мамою до лісу чи на поле. Я слухала поетичні рядки з "Лісової пісні" (а знає моя бабуся – вчителька майже всю її напам'ять!) і шукала серед земного гілля лісову царівну Мавку. Здається, ось вона пригортає сестричку – красуню берізку. А Лісовик з-за дуба виглядає, за донечкою стежить. Дзвенить вода у струмочку, а там, де злітають бризки водоспаду з кам'яної скелі, кружляє у таночку Той, що греблі рве...
Пізніше, шкільні уроки про Лесю Українку та її творчість були для мене справжнім святом. Я багато читала, зрозуміла глибокі думки, якими Леся звертається до нас, щоб ми навчалися берегти довкілля, рідну природу і примножували її багатства.
Объяснение:
