У поемі відтворено і таке характерне для тих часів явище, як чумакування, широко відображено народні обряди, зокрема поминки (по Анхізові), похорони (Палланта) , ворожіння (попи ворожать Енеєві по нутрощах забитих тварин) , забобонне лікування (переляканого Енея “насилу баби одшептали”) тощо. Автор широко використовує народні повір’я про жінку -відьму, яка опівночі літала на вінику, розповідає про страждання грішників у пеклі, де вони, у відповідності до народних уявлень, печуться на вогні, киплять у смолі тощо.
В “Енеїді” є чимало і народних легенд, жартів, пісень, казкових образів: скатерть-самобранка, килим-самоліт, чоботи-скороходи, кобиляча голова, баба-яга (Сівілла) . Казкова творчість, приказки і прислів’я органічно вплітаються в художню тканину твору, увиразнюють характеристику образів, різних комічних ситуацій, а нерідко і просто пожвавлюють колоритний живопис твору.
Загальна жартівлива тональність “Енеїди” І. Котляревського досягнута також завдяки багатству мовно-стилістичних засобів. Автор майстерно користується таким гумористичним прийомом, як латинсько-український жаргон (макаронічна мова) : старший Енеїв посол такую “рацію сказав” Латину: “Енеус постер магнус панус і славний троянорум князь шмагляв по морю, як циганус... ” і т. п.
