Глава — «Кохання» із двома епіграфами, взятими з народних пісень: «Ах ти, дівко, дівко червоне! Не ходи, дівко, молода заміж…» і «Буде краще за мене знайдеш, забудеш…».
Ці епіграфи підказують читачеві народну поетичність образу Маші Миронової, її зв'язок з народним корінням. Любов Маші та Петра Гриньова дана автором також у ключі народних традицій: почуття героїні до Петра відзначено самовідданістю.
У п'ятому розділі значна роль листів: від старого Гриньова до сина та слуги Савельіча, а також відповідь ображеного Савельича пану.
Марія Іванівна виявляє себе у цьому розділі дівчиною твердих принципів: відмовляється виходити заміж за коханого Петра проти волі його батька, бо без благословення у шлюбі щастя не буде. Маша має намір покластися на волю Божу.
Петро ж упав духом, він у стражданнях наблизився був до божевілля або розпусного життя. Але тим часом несподівані події вриваються у життя героїв. Гриньов пізніше назвав їх сильним і благим потрясінням для своєї душі.
