7. Составьте сравнительную таблицу к характеристике домового у А.Н. Афанасьева и А.С. Пушкина.
Название произведения:
«Дедушка домовой
«Домовому»
общее|отличие
используя эти критерии:
1 образ домового
2 описание дома
3 деяние домового

Роман «преступление и  наказание» произвел на  меня сильное впечатление.  ф. м. достоевский  — глубокий философ и  тончайший психолог. он  вошел в как мастер описания «больной души». одним из  интереснейших героев достоевского является родион романович раскольников, убийца, философ, мыслитель. придавленный бедностью, озлобленный своим бессилием близким людям, раскольников решается на  преступление  — на  убийство отвратительной старухи-процентщицы, извлекающей выгоду из  людских страданий. родион жаждет мести за  поруганных и  обездоленных людей, за  унижения и  страдания сони мармеладовой, за  всех тех, кто доведен до  предела нищеты и  нравственных мучений. раскольников чувствовал и  видел мир, его , его победы и  поражения. этому человеку казалось, что он  понял людей и  добрался до  сути жизни. раскольников решил все взять в  свои руки, направить ход событий по  пути, предначертанному им  самим. протест и  возмущение родиона против общественного строя сочетается с  его теорией «сильной личности». презрение к  обществу и  его нравственным законам приводит героя к  убеждению о  неизбежности сильной, властной личности, которой «все дозволено». герой решил пойти на  сделку с  собственной совестью. преступление должно доказать самому раскольникову, что он  не  «тварь дрожащая», а  «настоящий властелин, которому все разрешается». мне кажется, ошибка главного героя заключается в  том, что причину зла он  видит в  самой природе человека, а  закон, право сильным мира сего творить зло, считает извечным. вместо того чтобы бороться против безнравственного строя и  его законов, он  следует им.  раскольникову кажется, что он  отвечает за  свои поступки лишь перед собой, и  суд других ему безразличен. вначале родиона нисколько не  трогает совершенное им  преступление. он  слишком уверен в  правильности своих идей, уверен в  своей самобытности и  исключительности. что тут такого, если он  убил? он  убил только одну «вошь, из  всех вшей самую наибесполезнейшую». когда родион слышит слово «преступление», он  кричит в  ответ: «преступление! какое то, что я  убил гадкую, зловредную вошь, старушонку-процентщицу, никому не  нужную, которую убить  — сорок грехов простят, которая из  бедных сок высасывала, и  это  же преступление? не  думаю я  о  нем, и  смывать его не  думаю! »  постепенно раскольников начинает анализировать причины и  давать различные объяснения своему поступку: «хотел наполеоном сделаться», жаждал матери, был безумен и  озлоблен, бунтовал против всех и  вся, стремился утвердить свою личность. героя начинает мучить совесть. по-моему, это естественно. раскольников нарушил нравственный закон, который существует в  душе человека с  момента его рождения. этот закон непреложен. нарушившего его ждут сильнейшие нравственные муки, разрушение духовное и  . на  мой взгляд, в  теории раскольникова есть мысли, которые могут возникнуть только у  ненормального человека. возможно, если  бы теория героя осталась на  бумаге, она показалась  бы только плодом фантазии больного человека. но  раскольников начал осуществлять ее  практически! он  решил, что старуха-процентщица  — «гнойник, который необходимо удалить», ведь она не  приносит никому пользы. поэтому алена ивановна должна умереть, она  — та  самая «тварь дрожащая». но  почему, в  таком случае, гибнет невинная лизавета? так теория раскольникова начинает постепенно рушиться. нельзя делить людей только на  «плохих» и  «хороших», да  и  не дело человека  — судить других. кто прав, а  кто виноват, может решать только господь бог. нельзя убивать человека, даже ради великих и  благих целей. жизнь  — это самое ценное, что у  нас есть, и  никто не  вправе выносить ей  приговор просто так, по  собственной прихоти. кульминационная сцена, где сам убийца перечисляет, пересматривает и, в  конечном счете, отвергает все мотивы преступления  — сцена признания раскольникова соне. все доводы рассудка, казавшиеся ему столь верными, один за  другим. таким образом, роман «преступление и  наказание» мне понять: нельзя прийти к  благу через убийство, даже если добро во  много раз превышает зло. и  никогда ни  за  что не  убежишь от  своей совести. это самый страшный и  самый справедливый судья на  свете. на  мой взгляд, антигуманные мысли и  дела не  могут служить на  благо человечества, никакое зло нельзя оправдать счастьем миллионов других. счастье нельзя построить на  крови, жестокости и  насилии. раскольников в  романе приходит к  переосмыслению нравственных ценностей: «разве я  старушонку убил? я  себя убил». да, действительно, герой убил себя, потому что попытался пойти против своей совести. примечательно и  то, что именно через страшные муки совести раскольников все-таки приходит к  духовному возрождению.

Журден, на відміну від персонажів комедії звичаїв, постає як комедійний характер. Особливості мольєрівських характерів полягають у тому, що тенденція, що існувала насправді, доводиться до такого ступеня концентрації, що герой виходить з рамок природного, розумного порядку.

Змальовуючи довірливого і доброзичливого купця Журдена, автор гнівно засуджує його прагнення будь-яким шляхом придбати дворянські манери. Хоча Журден і наймає собі різних вчителів, які учать його манерам, танцям, музикантові, проте залишається пихатим і грубим. Розсудлива дружина Журдена не лише не підтримує свого чоловіка, а і прагне привести його на розум: «А мені так сумлінно дивитися, яку ти моду завів. Власного житла не пізнати. Можна подумати, що в нас щодня свято: з самого ранку, лише і знай, грають на скрипках, пісні співають, - сусідам і тим спокою немає». Але щонайгостріше перо сатири Мольер направив на викривання паразитуючої знаті. Талант Мольера виявився не лише в написанні ряду сатиричних творів, а і в створенні комедії балету.

Спочатку захоплення Журдена дворянством - просто безневинна слабкість. Але, у міру розвитку сюжету, вона розростається, досягаючи грандіозних розмірів, виражаючись в немислимих, майже маніакальних, вчинках і думках. Для героя можливість наблизитися до знаті - єдина мета, саме вище щастя. Він прагне досягти максимальної схожості з представниками дворянства, і все його життя вирушає на те, аби абсолютно у всьому наслідувати ім. «Одягаюся я тепер, як одягається знати», - хвастовито говорить він. До того ж Журден прагне всіляко підкреслити свою уявну перевагу, виставити його напоказ: «Я хочу пройтися по місту в новому костюмі, та лише дивитеся, не відставайте ні на крок, щоб всі бачили, що ви мої лакеї...» Поступово ідея залучитися до світського суспільства настільки захоплює Журдена, що у нього зникає всяке реальне уявлення про світ і життя. Він зовсім втрачає розум, своїми вчинками завдаючи шкоди, в першу чергу, самому собі. У своєму захопленні він доходить до досконалої душевної низькості, починаючи соромитися своїх близьких, своїх батьків. Він не звертає уваги на справжні цінності, на дійсні людські відчуття. Його дочка Люсиль всією душею любить Клеонта - благородної молодої людини, чесної, правдивої, здатної на щирі відчуття, але не із знатного роду. А Журден вимагає, аби його зять неодмінно мав дворянське походження. Це і вимушує Клеонта піти на хитрість - видати себе за сина турецького султана. У міру розвитку сюжету ми розуміємо, що слабкістю героя ті, що оточують все більше починають користуватися в корисливих цілях. Його обдурюють всі, кому це вигідно: вчителі музики, філософії, танців обкрадають його, підіграють йому у всьому, відверто лестять, прагнучи збагатитися за його рахунок. Обманюють його також кравці і різні підмайстри. Довірливістю героя і його бажанням увійти до вищого світу користується і пройдисвіт Дорант - збіднілий граф, що використовує манію Журдена в своїх цілях, прагнучий поживитися за рахунок простакуватого і наївного буржуа.

У часи, про які пише автор, контраст між дворянством і буржуазією виявлявся, в першу чергу, у високому рівні дворянської культури і низькому рівні розвитку буржуазії. Проте в своєму жаданні наслідування герой не бачить цих явних відмінностей. Він не усвідомлює, наскільки комічно виглядають претензії на світську витонченість і лиск, культуру і утворену, на тлі його грубості, неуцтва, вульгарності мови і манер. Він настільки захоплений своєю ідеєю, що, анітрохи не сумніваючись, погоджується на проходження безглуздого обряду присвячення в «мамамуши». І, більш того, готовий насправді повірити в своє перетворення на деяку знатну особу.

Мольер зробив немало відкриттів в області комедії. Завжди прагнучи правдиво змальовувати дійсність, він створював в своїх творах яскраві типові характери. Таким став і його пан Журден. Змальовує побут і вдачі сучасного йому суспільства, відображаючи специфіку соціальних буд, автор в такій своєрідній формі виражав свій протест, рішучу вимогу соціальної справедливості.