Смешон или страшен Митрофан в комедии Фонвизина "Недоросль"?
Комедия Дениса Ивановича Фонвизина "Недоросль" до сих пор не сходит с подмостков театров. Один из главных персонажей комедии - Митрофан Простаков, сын госпожи Простаковой - "Митрофанушка". Ленивый, неумный, мало и невежественный, Митрофан вызывает смех. Он смешон, потому что комедийный персонаж и должен быть смешон. Но не только.
Проблема воспитания подрастающего поколения - всего лишь одна из серьезных тем, поднятых автором комедии "Недоросль". Фонвизин не дает зрителю забыть о том, что Митрофанушка - не просто плохо образованный лентяй. Он представитель дворянства, то есть очень скоро он, как сейчас его маменька, будет властвовать над живыми людьми - крепостными крестьянами. Он почти взрослый, даже по меркам нашего века, а по меркам века 18-го, когда была написана комедия, он уже взрослый безо всяких скидок. В 16 лет тогда и жениться могли, и служить начинали.
Страшен не сам Митрофан, а осознание того, что очень скоро такие как он вырастут и будут решать судьбы людей. Что смогут дать России глупые, ленивые, не желающие ничего знать митрофанушки? Ничего хорошего. Поэтому Митрофан в комедии Фонвизина "Недоросль" не только смешон. Глядя на такое "подрастающее поколение", становится страшно за общество.
З чого сміється Мольєр у комедії "міщанин-шляхтич"?
Мольєр (Жан-Батіст Поклеп) - драматург, поет, актор
- створив чудові п'єси, шо дотепер не сходять зі сцен
багатьох театрів світу: "Тартюф", "Дон Жуан",
"Мізантроп". І однією з найкращих, найяскравіших його
комедій є "Міщанин-шляхтич", де автор намалював
сатиричний образ буржуа.
Перед нами міщанин Журден - головний герой п'єси,
що намагається з мішанина раптом перетворитися на
дворянина, шляхтича. Йому здається, що для цього в
нього є головне - гроші. Є гроші, але немає елементарної
освіти, пристойних манер, і головне - немає розуму, він
безпросвітно дурний. На старості літ Журлен надумав
вивчати філософію (тут він робить велике "відкриття":
виявляється, він розмовляє прозою!), займатися
музикою, танцями, фехтуванням. Він усерйоз вважає, що,
здобувши деякі знання та маючи гроші, можна посісти
місце в колі знатних дворян. Він оточує себе слугами і
вчителями, що вимагають високу платню за роботу, але
не виконують і не думають виконувати її. Та й "шляхетні"
науки якось не укладаються в голові дурного міщанина.
Його дружина намагається звернутися до розсудливості
свого чоловіка і просить припинити незліченні витрати, але
той нічого й чути не бажає. Прагне навести на розум свого
пана і служниця Ніколь, і при цьому видно, наскільки
бідна неосвічена дівчина розумніша за свого хазяїна.
Журден такий дурний, що навіть комічну присвяту в
"мамамуші" сприймає всерйоз. Здавалося б, бажання
Журдена набратися розуму гідне поваги. Але який же
смішний він, коли хоче зробити це за кілька днів!
Мольєр глузує з безмежної тупості Журдена. І на
прикладі міщанина зайвий раз показує, наскільки
низькою та неотесаною може бути навіть багата людина,
яка вважає, що за гроші можна купити розум. Але
сміється великий драматург не з конкретної людини. Він
висміює прагнення наслідувати якісь зовнішні ознаки
вищого соціального стану, не змінюючись внутрішньо.
Головне не в титулі, не в костюмі, - стверджує Мольєр.
Честь і достоїнство, розум і освіченість не купуються.
