Якось пастушок, погнавшись за козою, впав у провалля. Коли отямився, то побачив, що лежить на площі великого міста; кожен житель там будує свою вежу, яка весь час завалюється.
Пастушок хотів розпитати, що це за місто, але на його питання ніхто не відповідав. Лише один дідусь сказав, що тут живуть самі яяни, які визнають лише своє "я" і запитань інших не чують. А він почув питання тому, що чужинець, що його здолали немощі і він не може поправити свою вежу. Пастушок сказав, що охоче до старому, аби йому дали щось поїсти. Дідусь розповів, що яянину ніхто не може догодити, бо тільки він сам усе найкраще знає й уміє.
Хлопчик поцікавився, чи є з цього міста вихід. Дід сказав, що є сім брам, через які можна вийти, сказавши слово "ти". Але жоден із яян не може його вимовити.
Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед знайомих скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.
Софі Хаттер - це моя найулюбленіша героїня твору Діани Вінн Джнос "Мандрівний замок Хаула". Ця старанна робітниця капелюшок, виявилася хороброю, доброю в душі людина, та ще й хазяйновитою.
В сучасні дні, таких людей рідко можна замітити, адже вони також заклопотанні на своїй певній професії.
По-перше, У цієї жінки була складна ситуація, її перетворили на стару жінку. Але ж знову ж доказую, вона своїм характером, оптимізмом, стала молодішою за всіх!
По-друге не потрібно шукати недоліки у самому собі, бути справедливою та чесною і всі зрозуміють, що на тебе можна покластися.
Отже, нам потрібні такі люди, тому що вони підуть на все, щоб врятувати теб, цінувати, та поважати
Объяснение:
