Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Дитячі роки проходять у селі Керелівка. Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Залишившись сиротою, іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра. 1828 року взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану. Упродовж майже 2,5 років — з осені 1828 року до початку 1831 р. — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні. Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва. Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим. Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Незабаром став студентом Академії мистецтв. Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар». 25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву. У 1844р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії. 5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника. 31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва. Навесні 1846 року прибув до Києва, оселився в будинку. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства. Заарештували 5 квітня 1847, відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт. Звільнено з заслання у 1857 р. Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. Влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. 10 березня 1861 року Шевченко помер.
Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchenko-taras/2346-taras-shevchenko-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Объяснение:
Оксана — головна героїня повісті Миколи Васильовича Гоголя «Ніч перед Різдвом». Оксана найкрасивіша дівчина не тільки в Диканьці, де за нею юрбами бігають парубки, але і в довколишніх селах теж. Дівчина чудово розуміє свою красу і походження — батько її багатий козак, тому вона користується своєю красою, щоб підвищувати самооцінку, проте сама ні до одного парубку нічого не відчуває, а лише тішиться їх увагою.
Оксана любить виглядати в дзеркало і захоплюватися собою: своїм кирпатим носом, чорними очима, гарними бровами і тугою косою. При кожному такому процесі вона мріяла про те, як добрий чоловік буде так само захоплюватися нею, як вона сама.
Характером дівчина була наділена дуже складним: вона любила тільки себе, егоїстично ставилася до оточуючих, здавалася дуже зарозумілою, гордої і неприступною. Всі парубки, які за нею доглядали, так чи інакше переставали це робити, тому що ніякої взаємності вони не домагалися, Оксанка тільки тішила своє самолюбство завдяки ним.
Не міг не закохатися в Оксану і коваль Вакула, якому дівчина спочатку не зраджувала ніякої уваги, ставилася до нього так само холодно, як і до решти хлопців, навіть часом усміхаючись. Тільки Вакула не здавався, він не переставав любити і доглядати за Оксаною, він йшов до своєї мети, до своєї любові. За своєю примхливості перед Різдвом Оксанка говорить Вакулу, щоб той приніс їй черевички, які носить цариця. Звичайно, це був нісенітниця, який ніхто не сприйняв би всерйоз. Але не Вакула, він так сильно любив дівчину, що вирішив йти за черевичками.
По закінченні повісті ми бачимо Оксану вже в зовсім інших тонах: замість гордості й пихи в ній прокидаються збентеження і щира радість за те, що Вакула повернувся цілий і неушкоджений, та до того ж з черевичками. Звичайно, після такого подвигу дівчина дає згоду на те, щоб вийти заміж за Вакулу, та й сама розуміє, що любить його, адже після його зникнення вона дуже сильно хвилювалася і тривожилась, а це значить, що їй не все одно, що буде з ковалем.
