русь», написанная иваном саввичем никитиным в 1851 году, стала не вершиной творчества поэта, но центральной точкой в нем, отмечающей удивительную по силе любовь к родине и не менее удивительную по красоте способность эту любовь описывать.
в своем творчестве никитин часто обращается к теме россии, к ее и настоящему, заглядывает и в будущее, но «русь» даже среди этих патриотических (не по заказу, а по зову сердца) стихов стоит особняком.
главная тема произведения
центральная тема здесь — это, безусловно, любовь к родине. она проявляется в каждом слове поэта, ею дышит каждая строка. иван саввич начинает стихотворение описанием россии, тем, как он ее видит — даль степей, цепи гор, пути, которые лежат во все стороны, - этими словами поэт подчеркивает огромные размеры своей родины, ее необъятность. говорит он и о богатой плодородной земле, упоминая зрелые нивы и наливающийся в садах виноград, и о богатстве руси в целом.
славному воинскому прошлому тоже находится место в произведении. никитин в стихотворной форме вспоминает ратные подвиги народа, свершившиеся, когда над отечеством нависала угроза иностранного вторжения. три важнейших вехи в военной нашли отражение в стихе: монголо-татарское иго, -литовские войны, продолжавшиеся в течение xv-xvi веков, и, наконец, отечественная война, отгремевшая совсем недавно. никитин выделяет ее особо. говоря, что «под грозой ее леса падали», поэт подчеркивает серьезность угрозы, нависшей в начале xix века над страной.
в произведении звучит тема героизма народа, из раза в раз собиравшегося, «поднимавшегося» со всех концов страны — чтобы выделить эту повсеместность, единый порыв, никитин использует фразу «вдруг со всех концов поднялася русь». именно народной силе и единству, тому, что не только мужчины-воины, но даже жены, дети и старики выступали за свободу, удавалось победить врагов и оставить отечество неприкосновенным.
в завершение никитин описывает нынешнее благосостояние руси, упоминает, что на поклон идут даже корабли из далеких стран. финальный аккорд произведения — указание, что слава о руси идет во всех концах земли, и выражение любви к стране, за которую не жаль и головы сложить. тема самопожертвования и готовности отдать жизнь за россию красной нитью проходит через все произведение, но в конце звучит особенно ярко.
структурный анализ стихотворения
произведение состоит из 29-ти четверо- и шестистиший. оно написано в форме , что подтверждает и инверсивный порядок слов во многих предложениях («муравьем кишит православный люд» и активно применяется архаическая лексика и торжественные слова; поэт не чурается восклицаний, акцентируя тем самым особо важные места в своем стихотворении.
яркие эпитеты, сравнения и олицетворения перед читателем прекрасный визуальный образ — в самом начале мы вместе с никитиным словно бы пролетаем над страной, видим моря и горы, и цветущие сады на юге, и суровый заснеженный север. большое количество гласных и повтор, использованный в качестве стилистического приема, так же фонетическое впечатление напевности, подчеркивают мелодичность стиха.
«русь», написанная иваном саввичем никитиным, особняком стоит среди множества патриотических стихов середины xix века. произведение героизирует любовь к родине, подчеркивает независимый характер руси и ее жителей.
пушкін у посвяті назвав твір *евгеній онегин* «вільним романом». і справді, перше, що вражає кожного читача цього роману,— свобода. вона відчувається в усьому. вірші роману легкі, невимушені, наче автор зовсім не докладав зусиль, щоб створити їх. а між тим, роман — подвижницька праця, подвиг семи років. яка складається з тисяч віршових рядків, вийшла напрочуд легкою і вишуканою. у романі «євгеній онєгін» представлені всі рівні російського життя: тут і вищий світ петербурга, і дворяни-самітники, і провінційне товариство, і кріпаки ленських, і громадське життя (театр, ), і приватний, сімейний побут, і народні гадання, і «золота молодь», і селянин, що їде до міста, і різноманітні картини природи. енциклопедичне охоплення російської дійсності стало можливим завдяки особливому прийому — наявності образу автора. автор-оповідач виступає в різних особах: він друг і хороший знайомий онєгіна, покровитель і захисник тетяни, поет, що експериментує з новими принципами зображення дійсності, він свідок подій, що відбуваються в романі. образ автора сприяє розширенню часових і просторових меж роману, створює атмосферу вільної сюжетної та композиційної активності. автор звертається до читачів, скеровує їхню увагу, пояснює події, тобто налагоджує взаємодію автора й читача. іноді автор, як політик, звертає увагу на причину розорення поміщиків, збіднення селян. розуміє, що не можна старими вийти з економічної кризи, розмірковує про демократизм заходу. його цікавить і стан сучасної йому освіти, і доля жінки в суспільстві. автор не скутий заданою темою, він вільний у своїх роздумах і тому є цікавим співрозмовником. онєгін — характер індивідуальний. розкрити саме індивідуальність онєгіна пушкіну є принцип контрасту. онєгін не тільки протиставляється «світу», але й героям, близьким до нього,— ленському, тетяні. на принципі контрасту будував пушкін і образ тетяни. романом «євгеній онєгін» розпочався процес розквіту російської літератури, який вивів її на чільне місце у світовому літературному процесі. проблема, яку поставив пушкін у романі,— людина й сучасність, «герой сучасності» — стане однією з провідних у російській літературі хіх століття.
