На перший погляд, оповідання видається
тільки смішним. В його основі — комічна подія:
викрадають дев'ятирічного хлопчика два невдалі
викрадачі Біл і Сем, намагаючись отримати за
нього викуп, але викрадачі стають жертвою
викраденого.
Два зловмисники, які викрали хлопчика, не
тільки не отримали викупу, але і вимушені були
самі заплатити гроші батькові, щоб той забрав
сина назад. Річ у тому, що хлопчисько поводиться
природньо, не приймаючи ролі жертви. Він
аніскільки не боявся викрадачів, і це збило їх
з пантелику. Всупереч власній волі вони самі
починають поводитися як нормальні люди:
терплячи витівки маленького хулігана, викрадачі
неспроможні застосувати до нього насильство.
За всіма цими кумедними ситуаціями автор
твору не забуває найголовнішого і ненав'язливо
говорить читачеві: вихованням дитини аж ніяк не
можна нехтувати, інакше результати ке примусять
себе довго чекати. Відповідне «виховання»
дитина все одно дістане, але у такому випадку
може стати страшнішою, ніж справжній
злочинець.
Лидия Михайловна и Харлампий Диогенович - учителя от бога, они внимательно и бережно относятся к ученикам, хорошо понимают внутренний мир подростков, применяют собственные методы воспитания. Дети любят своих учителей. Харлампий Диогенович с юмором делает замечания, которые звучат не обидно для школьников. Он часто рассказывает что-нибудь интересное из древнегреческой истории. Лидия Михайловна нашла свой подход к замкнутому ученику. Она искренне заботится о мальчике, как о своем сыне, и оставляет в его душе светлую память.
