Т. Г. Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.
Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.
Как правило, за счастьем любви в «Темных аллеях» следует расставание или смерть. Герои упиваются близостью, но
приводит она к разлуке, смерти, убийству. Счастье не может быть вечным. Натали «умерла на Женевском озере в преждевременных родах». Отравилась Галя Ганская. В рассказе « Темные аллеи» барин Николай Алексеевич бросает крестьянскую девушку Надежду - для него эта история пошлая и обыкновенная, а она любила его «весь век». В рассказе «Руся» влюбленных разлучает истеричная мать Руси.
Бунин позволяет своим героям лишь вкусить запретный плод, насладиться им – и после лишает их счастья, надежд, радостей, даже жизни. Герой рассказа «Натали» любил сразу двух, а семейного счастья не нашел ни с одной. В рассказе «Генрих» – изобилие женских образов на любой вкус. Но герой остается одиноким и свободным от «жен человеческих».
