Лукас-машиніст був невисоким та дещо огрядним, і його анітрохи не хвилювало, вважається локомотив потрібною річчю чи ні. Він носив робочого комбінезона та кашкета із козирком. Очі в Лукаса були сині, як небо над Усландією в сонячний день, а обличчя та руки майже чорними від мастила та кіптяви. І хоч він щодня мився особливим милом для локомотивних машиністів, кіптява так і не сходила. Вона дуже глибоко в’їлася до його шкіри, тому що на роботі Лукас багато років бруднився щодня. Коли Лукас сміявся — а робив він це часто, було видно, як блищать його чудові білі зуби, якими він міг розколоти будь-який горіх. Крім того, Лукас носив у лівому вусі маленьку золоту сережку у формі кільця та палив коротеньку товсту люльку-носогрійку.
«..Невеликого зросту, кряжистий, кругловидий, він чимось нагадував пружний гумовий м’ячик».
«На голові у нього завжди красувався кашкет, а сам він ходив в незмінному робочому комбінезоні».
«Ніхто і не підозрював, що він такий сильний, тому що сам він любив жити зі всіма в світі у згоді»
