Прочитайте текст, проанализируйте одного из героев произведения. 1. Портрет мальчика. 
2. Его роль среди товарищей. 
3. Поведение мальчика. 
4. Характер героя. 
5. Отношение к нему автора и ваше. 
текст:У второго мальчика, Павлуши, волосы были всклоченные, черные, глаза серые, скулы широкие, лицо бледное, рябое, рот большой, но правильный, вся голова огромная, как говорится, с пивной котел, тело приземистое, неуклюжее. Малый был неказистый — что и говорить! — а все-таки он мне понравился: глядел он очень умно и прямо, да и в голосе у него звучала сила. Одеждой своей он щеголять не мог: вся она состояла из простой замашной рубахи да из заплатанных портов… Павлуша с криком бросился вслед за собаками. Лай их быстро удалялся… Послышалась беспокойная беготня встревоженного табуна. Павлуша громко кричал: «Серый! Жучка!..» Через несколько мгновений лай замолк; голос Павла принесся уже издалека еще немного времени; мальчики с недоумением переглядывались, как бы выжидая, что-то будет… Внезапно раздался топот скачущей лошади; круто остановилась она у самого костра, и, уцепившись за гриву, проворно спрыгнул с нее Павлуша. Обе собаки также вскочили в кружок света и тотчас сели, высунув красные языки.
— Что там? что такое? — спросили мальчики.
— Ничего, — отвечал Павел, махнув рукой на лошадь, — так, что-то собаки зачуяли. Я думал, волк, — прибавил он равнодушным голосом, проворно дыша всей грудью.
Я невольно полюбовался Павлушей. Он был очень хорош в это мгновение. Его некрасивое лицо, оживленное быстрой ездой, горело смелой удалью и твердой решимостью. Без хворостинки в руке, ночью, он, нимало не колеблясь, поскакал один на волка… «Что за славный мальчик!» — думал я, глядя на него.​

Одно из самых драматичных мест в повести Н.Гоголя "Тарас Бульба" - это сцена, где старый казак убивает сына-предателя. Кто-то может осуждать Тараса, но судить о поступке Тараса Бульбы, жившего в 17 веке, по меркам настоящего времени как минимум некорректно. 17-й век - это не 21-й.

Предательство и сейчас считается отвратительным, непростительным поступком. Определение этого слова гласит, что "Предательство или измена — сознательное нарушение клятвы, присяги или отклонение от принятых норм или ценностей, действия против этих норм и ценностей, отрицание их". Андрий, сын Тараса Бульбы, перейдя на сторону врага, изменил и присяге, и полностью отказался от норм и ценностей казачества. Для казака предательство каралось только смертью.

Как известно, в основу повести Николая Васильевича Гоголя "Тарас Бульба" легла история казацкого восстания 1637—1638 годов, подавленного гетманом Николаем Потоцким. События, описанные в повести, происходят в среде запорожских казаков.

У запорожского казачества был свой кодекс чести, да и к смерти они относились не так, как мы сейчас. Каждый казак понимал, что он может погибнуть в сражении любой момент - это было само собой разумеющимся. Также само собой разумелось то, что все казаки - почти братья: никогда не знаешь, кто будет прикрывать тебе спину в бою.

Именно поэтому для казака предательство, измена - непростительны. Андрий, предав своих товарищей и свой народ, сам подписал себе приговор.

Тарас Бульба не мог не убить Андрия: позор предательства падал на всю его семью. Не убей он сына сам, Андрия убил бы любой из казаков, и не факт, что у предателя смерть была бы такой легкой, как от пули. Просто изгнать его из семьи и Сечи - не выход, далеко он бы не ушел. То есть с точки зрения того времени Тарас был прав, более того, у него не было другого выхода

Я вважаю, що зовнішній ворог губить суверенітет країни менше, ніж внутрішній розбрат, адже той спричиняє головний руйнівний фактор самоврядування - зневіра власного народу у державі

В якості підтвердження моєї думки пропоную перенестися в ХХ ст., а саме - в роки УНР. Незважаючи на те, що через сприятливе розташування країни кожен з сусідів хотів привласнити її території,

саме українська політична влада черговий раз в історії змарнувала нагоду побудувати власну державність. Можна скільки завгодно вказувати на несприятливі геополітичні фактори, які завадили це зробити. Проте відповідальність за поразку в національно-визвольних змаганнях слід покладати на тогочасних діячів. Дане критичне зауваження стосується здебільшого тільки згаданого періоду, коли внутрішній розбрат, віра в соціалістичну утопію, непрофесіоналізм і комплекс національної меншовартості знищили українську самодержавність.

Наприклад, УЦР зруйнував квітневий переворот 1918 року, коли за сприяння німецького посла П. Скоропадський встановив проукраїнську диктатуру - при чому це була найкраща влада, яку ми мали у XX столітті. так, це було в значній мірі зовнішнє управління, але для України принесло користь, бо гетьман вмів вдало використовувати підтримку німців і не менш вдало користатися в українських інтересах конкуренцію з ними за наші землі Австро-Угорщиною, відправивши послом у Відень не кого-небудь, а В'ячеслава Липинського.

Але народ такого порядку не оцінив. 14 грудня повстанці Директорії захопили Київ, а гетьман зрікся престолу. Гетьманат пав жертвою псевдопатріотичного заколоту, бо із Скоропадським воювали і соціалісти, і російські імперіалісти, і українські націоналісти.

Директорію чекала не краща участь.

Нерішучість у проведенні соціальних та політичних реформ, успішний наступ Червоної армії та прагнення частини керівництва УНР відмовитись від переговорів з більшовиками і домогтись підтримки країн Антанти для захисту країни привели до розколу в Директорії і відставки 10 лютого 1919 року Винниченка і Чехівського. Намір Петлюри отримати підтримку Польщі за рахунок відмови від західно-українських земель, привів до розколу між УНР і ЗУНР. А в листопаді 1920 була остаточно повалена

І закінчилося це більшовиками, від чого в певній мірі постраждав кожен.

Українська історія поки рухається по спіралі. Проблема незрілої влади після здобуття незалежності Україною нікуди не зникла, навіть загострилася. Можна привести чимало паралелей, скажімо, між діячами УНР і сучасними політиками

Отже, насправді, внутрішні конфлікти шкодять суверенітету держави значно більше за зовнішніх ворогів