Он, просил учителя сына научить его, что не всемлюдям можно доверять, т.к. не все люди просты. Просил научить его, что в его жизни может быть не одна женщина, что на , что если один человек подлец, то на его место найдётся хороший человек. Что если придёт политик, который думает о себе, то в противостояние ему найдётся политик, думающий о людях. О том, что если его предадут, ему друг. Просил, чтобы его сын побольше читал и находил интересное в книгах, но и в то же время, чтобы он находил для себы в окружающем мире, т.е. природе, не замыкался в себе, чтобы был честным. Чтобы осуществлял собственные идеи и умел принимать решение сам. чтобы понимал людей и умел их выслушать, чтобы не стеснялся выражать своих чувств. Чтобы умел ответить тем людям, которые будут смеяться над ним. Просил научить его, чтобы не продавал свое сердце и душу, а только , чтобы умел дать оценить свои труды и знания, за соответствующую плату. Чтобы он умел противостоять толпе и бороться с мнением масс. Научить его быть мужественным, терпеливым и верить в собственные силы.
Мотиви лірики Т. Шевченка років заслання
Десять років солдатської неволі із царською "забороною писати і малювати" — найтрагічніша сторінка життя Т. Шевченка. Знаючи, що він буде покараний, поет продовжує писати й малювати. "Караюсь, мучусь, але не каюсь" — таким було його життєве кредо. Криючись від стороннього ока, поет пише вірші, у яких — протест проти царського свавілля, готовність боротися до кінця.
Провідними мотивами поезій періоду заслання були: сум за рідним краєм, самотність, боротьба за волю, за звільнення від самодержавства всіх народів, які жили в російській імперії.
Поезію періоду заслання називають ще "невольничою поезією" Т. Шевченка. Кожна з цих поезій народилася з поетової печалі, з невимовної журби і є частиною його серця:
Нудьга і осінь. Боже милий,
Де ж заховатися мені?
Що діяти? Уже й гуляю
По цім Аралу; і пишу
Віршую нищечком, грішу.
Однак мотив суму в творчості цього періоду — це не песимізм, бо сподівання
І зборюють журбу, а віра здолає зневіру. І в цілому оптимізм Шевченка-невільника бере гору над песимізмом:
Може, ще я подивлюся
На мою Україну...
Може, ще я поділюся
Словами-сльозами
З дібровами зеленими!
Мало того, у багатьох творах, написаних у засланні, поет гостро критикує царизм. Поема "Царі" є найкращим тому свідченням:
Бодай кати їх постинали,
Отих царів, катів людських.
Морока з ними, щоб ви знали.
