З давніх-давен, ще коли не було писемності, людина вже вміла співати. Пісня супроводжувала людину скрізь. Наші пращури співали пісні, працюючи та відпочиваючи, радіючи та сумуючи. Через пісню людина висловлювала свої почуття. Нині, мабуть, мало хто може уявити, що співали наші бабусі й прабабусі, дідусі й прадідусі у молоді літа. Але я знаю, що народні традиції передавались через пісню, і збереглись упродовж віків. Наприклад, сьогодні на уроках з української літератури ми знайомимось з творами усної народної творчості. Саме з українських пісень ми дізнаємось про народні вірування, звичаї, про давню історію.
Можна сказати, що життя кожної людини розпочиналося з пісні. Мати, заколисуючи дитину, співала їй колискової. Недарма в народі говорять: «Найдорожча пісня — з якою мати колисала».
Підростаючи, працюючи в полі чи в хаті, людина також співала: «Хто співає, у того робота скоро минає». Пісня йшла поруч з народом всі віки. Під час горя — підбадьорювала, під час свят — розважала, а під час боротьби — надавала наснаги. Ось тому народ і говорить: «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину».
Никита,оставшись.один,пошёл в сарай и увидел там пустую бочку.Он думал,что в ней живёт маленький человечек с длиной бородой.Никита разговаривал с ним,попросил отдать ножницы,которые пропали у мамы.За деревней кто-то ухнул.Бочка отозвалась страшным голосом.Никита испугался и попросил защиты у солнца.
Солнце было доброе и ласковое.Никита подумал,что это дедушка теперь живёт на солнце.
За огородом находился старый колодец.Никита думал,что на дне живут маленькие водяные жители,толстые,безволосые и вредные.Потом ему представилось,что там ещё и великан.
У сарая он увидел две земляные норы.Он решил,что это змеиные норы.
Никита увидел на огороде старый пень и решил,что это голова человека.Лицо у пня было сердитое.
Он смотрел на старую баню и думал.что это бабушка превратилась в избушку.
Петух представлялся ему пастухом,а цветок-маленьким ребёнком.
