Юрій Винничук.
"Місце для дракона" Парадокс; дракон Грицько - поет і християнин. Роздуми про добро і зло, вірність і зраду, доцільність самопожертви.
У книзі Юрія Винничука "Місце для дракона" все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші.
З твору ми дізнаемся що одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють драконячі закони. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд.
У своєму творі Юрій Винничук порушує одвічну проблему добра і зла, вірності та зради, доцільності самопожертви. У сучасному світі кожен намагається протистояти лиху, кривді, жорстокості захищаючи добро, правду, справедливість. Саме такими є дракон Грицько та Пустельник. Але є й ті, що живуть за іншими принципами, які здатні обманути, втертися в довіру, згодом і зрадити.
Добро і зло, вірність та зрада, проблема вибору, доцільність самопожертви — все це неперевершено обіграв у своїй повісті-казці «Місце для дракона» Юрій Вінничук. Дивна історія, у якій добро і зло помінялося масками, де дракон не хижак, що поїдає людей, а гуманіст-мрійник, який читає Біблію та пише вірші, а благородні лицарі — підступні та зрадливі. Історія, де люди стали драконами, а дракон більше людина, ніж самі люди.
Дом Королевых охвачен суетой в ожидании приезда Володи. Появление в передней озябшего гимназиста вызывает всеобщий восторг. Из-за суматохи домашние не сразу замечают, что Володя приехал не один. Он представляет родным школьного товарища, ученика второго класса, Чечевицына.
Озноб от предрождественского мороза и тепло от согревающего чая разлились по телам мальчиков, сидящих за столом в кругу семьи Королевых. Новый человек в доме вызывает всеобщий интерес. Отец семейства за разговором о скоротечности времени выказывает простодушие и обращается к мальчику, назвав его «господин Чибисов». Сестры разглядывают приятеля брата, который разительно отличается от их Володи. Некрасивая внешность и угрюмость наводят их на мысли о его образованности и большом уме. Чечевицын погружен в свои раздумья. Володя, как будто поддался влиянию товарища и был невесел. Шумные рождественские приготовления поделок из цветной бумаги для елки, в которые вовлечена вся семья, не привлекают школьников. Забыв про свои традиционные развлечения, Володя садится с приятелем у окна, и они шепотом ведут беседу, разглядывая географический атлас.
Оставшись наедине с сестрами Володи, Чечевицын излагает вслух свои раздумья о пампасах, мустангах, индейцах и называет себя Монтигомо Ястребиный Коготь. Девочки не понимают его странных размышлений и, чтобы выяснить, в чем дело, подслушивают разговор мальчиков перед сном. Выясняется, что приятели готовят побег в Америку и у них есть план. Старшая Катя наказывает сестрам не говорить об услышанном родителям, чтобы не сорвать планы мальчиков.
На следующий день Володя вел себя странно: ходил сам не свой, перед иконой просил защиты для мамы, обнимал отца. Наутро, когда планировался побег в Америку, старшие сестры пришли посмотреть, как это будет происходить. Чечевицын уговаривал сомневающегося Володю, расписывая прелести жизни, которая их ждет. В порыве своей увлеченности он казался девочкам очаровательным героем.
К обеду приятели не появились. Их отсутствие на ужине вызвало серьезное волнение. Мальчиков не было ни в доме, ни во дворе, ни даже в деревне. Их поиски продолжались ночью. На следующий день приятелей вернули из города. Володя лил слезы раскаяния, а Чечевицын, несмотря на порицания отца семейства Королевых, был горд и, уезжая, так и остался непреклонным защитником своей мечты
