Пересказ эпизода гибели Тараса Бульбы.

«Гуси-лебеді летять» аналіз твору Рік написання: 1963 Жанр: автобіографічна повість Тема «Гуси-лебеді летять»: зображення життєвої долі українського села першої половини ХХ століття, епізодів з власного дитинства М. Стельмаха, коли він був дев’яти-десятирічним хлопчиком. Ідея «Гуси-лебеді летять»: автор закликає не бути «холоднооким», уміти бачити красу, любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска», «щоб люди мали людяність у серці, хліб на столі і не журились». Герої твору «Гуси-лебеді летять» Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян — це полюс добра. А полюс зла — улізливий кар’єрист Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир, дядько Сергій з його «темною душею»… Особливості твору «Гуси-лебеді летять» • розповідь від першої особи; • автобіографічність; • символічний образ гусей-лебедів; • зв’язок з народознавством; • наявність ліричних відступів (розмірковування хлопчика над власними вчинками, поведінкою інших людей, сприйняття ним оточуючого світу; розповідь про минуле життя інших героїв). Про що «Гуси-лебеді летять» Тільки-тільки відлютувала громадянська війна. Через село хвилями прокочувалися червоні козаки, гетьманці, січові стрільці, петлюрівці, пройшло, відступаючи військо Пілсудського. У лісах іще блукають ті, кого голова комнезаму дядько Себастіян називає бандитами. З Херсонщини прибивається виснажена жінка з дитиною,— там голод. Про голод у південних селах говорять дядьки в своїх стихійних «політбесідах», згадуючи і про підступну «багряницю», Антанту, розруху. «Рощот панам» вони вже дали — поміщицькі маєтки, економії розгромлено, ще «коли настала революція». Незаможники тепер ведуть суперечки про землю, їм якраз нарізають ділянки з колишнього панського поля. Цікаво коментує розвиток подій церковний староста, який до нової влади ставиться недовірливо, причому деякі його критичні репліки влучають у ціль досить точно: «…колись усі були люди, а тепер стали — куркулі, середняки і злидні»; «…що було моїм, то було моїм, а тепер ніхто не добере, де моє, де твоє, а де наше». «Гуси-лебеді летять…» історія створення У 1963 році Михайло Панасович Стельмах написав повість про власне дитинство — «Гуси-лебеді летять», де показує людей і обставини так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів. Повість «Гуси-лебеді летять» М. П. Стельмах присвятив своїм батькам — «з любов’ю і зажурою». У творі М. Стельмах показав лад сільського життя з його естетикою, педагогікою й етикою не в якомусь законсервованому стані, а в складній історичній динаміці — під колючими вітрами часу (1921–1922 роки). 11

Джерело: http://dovidka.biz.ua/gusi-lebedi-letyat-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

В 1814 году император Александр Павлович путешествует по Европе в сопровождении донского казака Платова: "Когда император Александр Павлович окончил венский совет, то он захотел по Европе проездиться и в разных государствах чудес посмотреть... При нем был донской казак Платов..." В Европе император Александр всем нравится благодаря своей ласковости: "...везде через свою ласковость всегда имел самые междоусобные разговоры со всякими людьми..." Путешествуя по Европе, Александр I изучает достижения науки, техники и искусства разных стран. Царю очень нравятся иностранные изобретения: "Англичане... выдумали разные хитрости, чтобы его чужестранностью пленить и от русских отвлечь, и во многих случаях они этого достигали..."  "Англичане сразу стали показывать разные удивления и пояснять, что к чему... . Государь на все это радуется, все кажется ему очень хорошо..." Казак Платов, сопровождающий царя, не разделяет этого восторга. Платов спорит с царем, утверждая, что "у нас дома свое не хуже": "И чуть если Платов заметит, что государь чем‑нибудь иностранным очень интересуется, то все провожатые молчат, а Платов сейчас скажет: так и так, и у нас дома свое не хуже есть, – и чем‑нибудь отведет." В Лондоне англичане дарят Александру I удивительную стальную блоху: "Это вашему величеству наше покорное поднесение. <...> Это, – отвечают, – не соринка, а нимфозория." За изобретение этой блохи Александр велит выдать англичанам миллион: "Государь сразу же велел англичанам миллион дать, какими сами захотят деньгами, – хотят серебряными пятачками, хотят мелкими ассигнациями." Подарив Александру блоху, англичане отказываются дарить к ней чехол - и это несмотря на подаренный им миллион. Мягкий, слабохарактерный Александр боится "испортить политику", поэтому он уступает хитрым англичанам, и платит отдельно за чехол: "Оставь это не твое дело – не порть мне политики. У них свой обычай." Слабохарактерный Александр не протестует против "мошенничества" англичан. Он оправдывает эту хитрость каким-то "обычаем": "У них свой обычай." После поездки в Англию Александр I признает, что русские мастера хуже английских и что они "никуда не годятся": "...Государь так соображал, что англичанам нет равных в искусстве..."  "...Больше не будешь спорить, что мы, русские, со своим значением никуда не годимся." Платов советует Александру I изменить в России "правила жизни, науки и продовольствия" - тогда русские мастера будут работать не хуже англичан. Однако царь не прислушивается к совету казака: "И представлял государю, что у аглицких мастеров совсем на всё другие правила жизни, науки и продовольствия, и каждый человек у них себе все абсолютные обстоятельства перед собою имеет, и через то в нем совсем другой смысл.Государь этого не хотел долго слушать, а Платов, видя это, не стал усиливаться." Военные дела наводят на мягкого и чувствительного царя меланхолию (грусть, тоску). Он уезжает в Таганрог: "...У государя от военных дел сделалась меланхолия и он захотел духовную исповедь иметь в Таганроге у попа Федота."  После смерти Александра I шкатулка с блохой переходит его брату, императору Николаю I: "Удивительная блоха из аглицкой вороненой стали оставалась у Александра Павловича в шкатулке под рыбьей костью, пока он скончался в Таганроге, отдав ее попу Федоту, чтобы сдал после государыне, когда она успокоится."