Фантастические мотивы в романе «Дом, в котором...»?

Уильям шекспир написал трагедию "гамлет"  много столетий назад, но даже сейчас в ней остается множество вопросов без ответа, над которыми задумывается каждый человек. главный герой трагедии является человеком своего времени, поэтому многие из нас его просто не понимают и его поступки кажутся нам глупыми. но одновременно гамлет вне времени, из-за того, что он размышляет над проблемами, которые являются вечными. даже спустя столько времени, проблемы, которые решал главный герой, актуальны и сейчас. а именно борьба между злом и добром. проблема, которая не решиться еще спустя множество веков. человек все время выбирает между добром и злом, кто-то умудряется уравновесить их, кто-то от одного возвращается к другому, так как не может осознать, что есть добро, а что есть зло. гамлет же был уверен, что уничтожить зло, можно только злом. после смерти отца,  гамлету  приходится столкнуться с жестокой реальностью. он взрослеет, перестает верить в такие человеческие чувства, как дружба, любовь, доброта, он становится более жестоким, ведь его целью является месть. он желает отомстить за смерть отца и для этого ему нужно сорвать с окружающих маски и понять кто же друг, а кто враг. на этом пути он узнает о предательстве друзей, считает предательницей мать. кажется, что он начинает ненавидеть этот мир. он все время сомневался. он не знал, как быть, принять ли этот мир или же попытаться его изменить. сначала, не смотря на желание мести, он был скорее наблюдателем, в нем была гуманность и вера в то, что не все люди лгут, но потом, увидев в своем окружении людей, постоянно лгущих ему, все меняется и он переходит к действиям. у него остался только один настоящий друг - гораций. только он был искренним с гамлетом и не желал ему зла. перед  гамлетом  открывается то, что не видят окружающие - люди сами себя разрушают, они забывают, что такое честь, мораль, добро, они умеют только лгать всем и вся. жизнь начинает терять свою ценность, именно это и скрыто в общеизвестном монологе гамлета: "быть или не быть". на протяжении пьесы  гамлет  становится мудрее, он познает жизнь и ее законы. в конце главный герой умирает, на первый взгляд бы казалось из-за своей глупости, но на самом деле скорее из-за своей мудрости. он берет на себя ответственность за зло, совершенное людьми. гамлет ощущал себя одиноким, ведь никто не видел мир таким, каким видел его он. главного героя никто не мог бы понять, поэтому он идет в бой и умирает. гамлет  пришел к выводу, что нет более подлого создания, чем человек. но даже так остается вера в человека, в его возможность творить добро, а не зло.

Объяснение:

П'єса норвезького письменника — драматурга Генріка Ібсена "Ляльковий дім", можна сказати, є самою відомою із його творів в нашій країні. Дія п'єси відбувається в другій половині XIX ст. Відображені в ній події спираються на реальні, що мали місце в родині письменниці Лаури Кілер, знайомої Ібсена.

      Коли починаєш читати твір, то і благополучний красивий дім, і його мешканці, і їх життя — все це зовсім не здається ляльковим чи вигаданим. Тут кипить життя і вирують справжні пристрасті. Та чим далі заглиблюєшся у вир подій, стаєш свідком непростих родинних відносин, починаєш відчувати і зверхність почуттів, і нещирість стосунків. З добрими намірами Нора вдається до брехні. Чому? Вона хоче до хворому чоловікові, та не хоче турбувати хворого батька, тому за підробленим векселем отримує гроші в банку. Потім, відмовляючи собі в усьому, поступово виплачує борг потай від чоловіка. Мені здається, ця ситуація фальшива і неправильна: якщо чоловік і дружина кохають одне одного, то між ними не має бути секретів. Очевидно, Нора не відчувала щирості в почуттях чоловіка, якщо боялася йому зізнатися. Так і вийшло. Дізнавшись про все, Хельмер, який тільки недавно називав свою жінку пташкою та білочкою, вже називає її злочинницею, що зруйнувала його життя, не зважаючи на те, що Нора старалася для нього. Чому ж він не хоче зрозуміти свою "лялечку"? Бо він завжди ставився до неї як до своєї власності, ляльки, іграшки, і ніколи не вважав її особистістю. Нора пронизливо починає розуміти своє становище — колись вона була лялечкою — донечкою для тата, тепер вона лялечка — дружина... вона розуміє, що навіть до своїх дітей ставиться, як до ляльок. У кінці п'єси Нора вже перестає бути "лялькою", "соловейком", вона на повний голос говорить про свою людську гідність, про своє право бути людиною. Це несподівано для Торвальда, бо конфлікт благополучно закінчився і "лялечка" має зайняти своє звичайне місце.

        Дійсно, дім Хельмерів ляльковий, бо він побудований на нещирих стосунках, брехні, непорозумінні. Такі конфлікти Г. Ібсен виніс на сцену. Письменник не побоявся заговорити про становище жінки в тогочасному суспільстві, про її право на власну точку зору, про її рівні права з чоловіком. Це було зовсім новим для норвезької та й для усієї світової драми. Ібсен почав будувати новий театр, куди глядач мав прийти не відпочивати, а думати. І ще одна особливість Ібсена — він залишає фінал відкритим. Так до кінця й не зрозуміло — то пішла Нора чи ні? Двері тільки причинені й через них видніється дитяча кімната. Можливо, Нору зупинить її материнський обов'язок? Я думаю, автор хотів закликати глядачів до участі в обговоренні проблеми. Хай дискутують, сперечаються, але тільки не помирають духовно, хай не будуть пасивними! Здається, Ібсену це вдалося. Він підняв голос за вільну людину, за те, щоб ніхто не був просто іграшкою, лялькою в чужих руках, щоб суспільство складалося не з "лялькових", а справжніх, міцних осель, де панують кохання і щирість, взаєморозуміння і повага.