Літературний рід: лірика.Жанр: ліричний вірш.Вид лірики: патріотична.Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю.Віршовий розмір: ямб.Про твір: перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: «сонця хлюпочуться в озерах», «світання тіні пелехаті над райдугою голосів», «плескіт крил і хлюпіт хвиль»… Настрій ліричного героя емоційно піднесений, проте до жорстокої реальності читача повертає питання «де», яке звучить рефреном. Оптимістично звучать останні рядки вірша: «і лазурово простелися, і душу порятуй мені». Ліричний герой (читай В. Стус) сподівається, що спогади про рідний край порятують його душу від несправедливості й зневіри. Вірш «О земле втрачена, явися!..» належить до невольницької лірики.Ліричний герой поезії сумує, страждає в розлуці з рідною землею, він пригадує забуті дні — «сині ниви», «перегуд джмелів», «лет голубів» і її — «грішну і святу», кохану. І просить «землю втрачену», щоб явилася вона йому хоч уві сні — дати силу, порятувати зболену душу.
Объяснение:
У вірші відтворено художній образ України. Ліричний герой сподівається, що спогади про рідний край врятують його душу від несправедливості й зневіри. Вірш “О земле втрачена, явися” належить до невільницької лірики.
Объяснение:
поэтому мне он понравился))
