Объяснение:
Полицейский надзиратель Очумелов и рыжий городовой Елдырин идут через базарную площадь. Вдруг до них доносятся возмущённые вопли и собачий визг. Они видят, как из дровяного склада, оглядываясь, выбегает собака на трёх ногах, за которой бежит полупьяный мужик, золотых дел мастер Хрюкин. Хрюкин хватает собаку за задние лапы, вокруг них, «словно из земли выросши», собирается толпа. В центре толпы — Хрюкин, демонстрирующий окровавленный палец и пойманного им щенка.
Очумелов и городовой идут разбираться в произошедшем. Хрюкин жалуется полицейскому, что собака его укусила. Очумелов грозится оштрафовать хозяина пса и истребить собаку. Узнав, что это собака генерала Жигалова, полицейский быстро меняет своё мнение и набрасывается на Хрюкина. Елдырин замечает, что у генерала таких собак нет. Очумелов снова меняет своё мнение на противоположное, говорит Хрюкину, чтоб этого дела так не оставлял. Ударившийся в размышления городовой говорит, что, возможно, она и генеральская, он видел похожую на днях во дворе генерала. Очумелов снова меняет мнение, велит Елдырину доставить собаку к Жигалову и сказать, что это он, Очумелов, нашёл её.
Проходящего мимо генеральского повара Прохора спрашивают, их ли эта собака, на что Прохор отвечает — нет. Очумелов снова жаждет истребить собаку. Повар продолжает говорить, и выясняется, что это собака генеральского брата Владимира Ивановича. Полицейский надзиратель умиляется и даёт Прохору беспрепятственно увести собаку. Толпа смеётся над Хрюкиным, Очумелов грозит ему и, запахиваясь в шинель, продолжает свой путь по базарной площади.
Олександр Довженко увійшов в історію вітчизняної світової художньої думки як самобутній поет екрана і слова. Поєднавши у собі талант режисера і письменника, він своєю феноменальною творчістю збагатив і зблизив ці два види мистецтва — словесного і візуального, відкрив нові, досі незнані можливості в пізнанні і відображенні динаміки нашого життя.
Довженків світ... Замріяні деснянські далі внесли в нього ніжність, радощі і скорботу. І головним у тому світі є образ рідної Батьківщини. Тому такими дорогими і близькими кожному з нас є його твори.
У роки війни Довженко працює з щирим бажанням словом оперативно відгукуватись на важливі події війни. Крім оповідань, статей, він пише звернення "До зброї", "Україна в огні", "Я бачу перемогу". Ці публікації сповнені гніву проти фашистів і віри в перемогу над ворогом. Подвиги на фронті, реальні трагічні факти, події в тилу у ворога одразу ж ставали для письменника предметом глибокого осмислення, аналізу, узагальнення. Так народилась ідея оповідання "Ніч перед боєм", в основу якого ліг реальний епізод. Два діди — Платон і Савка — ціною свого життя топлять у Десні човен з гітлерівцями. Так. само ціною життя в оповіданні "Мати" українська колгоспниця Марія Стоян рятує двох російських льотчиків, яких назвала своїми синами. Багатством художніх засобів автор зворушує читача трагічним образом селянки: "1 хто ж не поклониться з живих і прийдешніх невмирущій красі Марії Стоянихи, матері, що просила милостиню для дітей чужих? ... Хай же знає весь світ, як висіли Ви, мамо, на старій груші за друга своя у велику всесвітню війну в українському кривавому селі на Вкраїні кривавій".
А який величний постає перед нами Іван Орлюк у "Повісті полум'яних літ": закоханий у рідний край, у мирну працю для народу, щедрий на любов до коханої і ненависть до ворогів. Який безстрашний він у бою! Коли Орлюк побачив, що вороги наближаються до його позиції, він без вагань викликає вогонь на себе. Так може зробити тільки безстрашна людина.
Сюжети творів воєнної тематики письменник будує на трагедійних конфліктах, гостродраматичних відносинах, в яких характери розкриваються глибинно і несподівано. Часто Довженко звертається і до планетарних образів, порівнянь, метафор ("диміла планета", "земна куля оберталась"), до таких художніх засобів, які укрупнюють масштабність мислення. Звичайна хата, в однойменному оповіданні — пограбована і зруйнована — стала "образом України, трагічним образом". Письменника вона цікавить не тільки як "пристанище" людське, а як місце радощів, печалі, як світ, у якому живе наша мова, а "поза нею вона в'яне, як квітка на дорозі".
Щиро золота довженківська правда. Вона змушує замислитися над цінністю людського життя, його миттєвістю і пам'яттю, яку після себе залишає людина. Твори письменника доступні, глибокі, цікаві, повчальні. Вони вчать любити і цінувати життя, захищати мир, свою землю, своїх рідних.
