жили-были две рюмки. как-то после нового года их поставили не на ту полку. "как плохо без родного сервиза! " - думали рюмки. одна рюмка решила, что как-нибудь выберется, любым способом выберется. а другая решила, что лучше подождать, пока ее переставят. отважная рюмка до того хотела попасть домой, что уже думала разлиться. и сказала ленивой рюмке: "давай прыгнем с этой полки в игольницу, а потом на родную полку! " - "не-ет, я лучше подожду пока снимут! "
- тогда смелая рюмка сказала: "ну и , а я пошла! ", - и она прыгнула, но у нее отбилась ножка и покатилась по комнате. ножку заметила хозяйка, увидела и рюмку, склеила ее и поставила на полку с рюмками. там храбрая рюмка рассказывала о своих приключениях.
а что же ленивая рюмка?
а она до того запылилась на чужой полке, что стала совсем неузнаваема. со временем она треснула и раскололась. когда хозяйка увидела пыльную разбитую рюмку, она ее просто выкинула. вот что бывает с ленивыми!
Cучасного читача у творі Вальтера Скотта приваблює образ
Авенго Тим, що він блогородний лицар, а такі образи в
наш час вражаю ть. Він є показник мужності, шляхетності, чесності. Це сміливий, сильний хлопець. Вперше він з'являється перед нами у вигляді
провідника, який показує дорогу пріору та храмовнику головному ворогу Бріану де Буагільберу
шлях до палацу свого батька-
Седріка Сакса. На початку він не вказує свого імені. У романі показані всі позитивні якості героя, проте основна
його роль в романі-що він є своєрідною сполучною ланкою. Всі останні образи дані як би через
призму головного героя. Через образи Айвенго і Ребеки можна прослідити
відношення головного героя до євреїв. Спочатку його поведінка справляє
враження, що він не відчуває до них презирства, як всі інші герої роману.
