«строгий и скупой на слова ленинград творил о ней легенду, особый ленинградский миф, в котором все было правдой, – писал а. павловский. – ольгу берггольц, недавнюю комсомолку, молодую коммунистку, называли «ленинградской мадонной», подвижницей, ее стих, ее голос какое-то время, в самую тяжелую, смертельную пору, жил исключительно в эфире. я говорю с тобой под свист снарядов, угрюмым заревом озарена. я говорю с тобой из ленинграда, страна моя, печальная страна… ее душа и слово были настроены так, чтобы постоянно впитывать и удерживать в себе людское страдание, постоянно идти на боль, как на костер, чтобы, обуглив душу, обратить страдание в силу, отчаяние – в надежду и даже саму смерть – в бессмертие. судьбою ольги берггольц стали мужество, страдания и победоносное терпение блокадного города».
Зеркало. Одне просте слово, яким би я описав цю книгу. Так, це антиутопія і у ній все гіперболізовано, але це нічого не змінює. Вона відображає сьогодення і цей факт просто жахає. Письменник, мабуть, навіть не здогадувався, наскільки точним виявиться опис нашої з вами дійсності. Світ, у якому люди більше не бажають думати, міркувати, не хочуть нервуватись через будь-що, а лише прагнуть яскравих вражень та емоцій, які замінять усе. На мою думку, чудова алюзія на сучасну епоху Інтернету, коли екрани моніторів здаються набагато привабливішими, аніж живе спілкування. Звісно, книга насичена філософськими роздумами про культуру та суспільство, минуле та майбутнє людства в цілому. Проте насправді автор намагається донести кілька абсолютно простих порад, які можуть до уникнути багатьох проблем.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
