Нащадок старовинного аристократичного роду Вільям Легран, переслідуваний невдачами і банкрутством, біжить з Нового Орлеана і оселяється на пустельному острівці Салівон поблизу атлантичного узбережжя зі своєю собакою — ньюфаундлендом і старим слугою Джупітером. Одного разу під час прогулянки було знайдено «золотого» жука, якого вони загорнули у шматок знайденого поблизу пергаменту. Прийшовши додому, Легран зовсім випадково виявляє на пергаменті зображення черепа, намальоване прихованими чорнилом, які проявилися від дії тепла — каміна в будинку Леграна. Розпитуючи про подробиці, Оповідач зауважує, що Легран сприймає цю знахідку як щасливе знамення. Слуга Джупітер був дуже схвильований поведінкою «масса Вілла», вважаючи, що золотий жук вкусив його в голову й хазяїн збожеволів. Та й дійсно, Легран поводився більше, ніж дивно: він бігав удень і вночі, шепочучи якісь слова, малюючи дивні знаки, лазив у гори. Через якийсь час Оповідач отримує від Леграна записку з проханням відвідати його з якоїсь важливої справи. Інтонація листа змушує Оповідача поквапитися, і він того ж дня опиняться у друга. Легран очікує його з нетерпінням і пропонує всім відразу відправитися в дорогу — на материк, у гори — в кінці експедиції вони зрозуміють, що він має на увазі. Мандрівники довго йшли, знайшли тюльпанове дерево. Джупітер заліз на нього, прибитий до суку череп і отримує вказівку пропустити золотого жука на шнурі крізь ліву очну ямку. Забивши кілочок туди, де опустився жук, Легран, скосивши траву, наказав копати під деревом. Через деякий час виявляється, що негр переплутав очниці і їхні зусилля виявилися марними. Легран переміряє все заново і вони відновлюють розкопки. Їх працю перериває відчайдушний гавкіт ньюфаундленда. Собака рветься в яму і знаходить два скелети. Через кілька секунд компаньйони виявляють скриню, в якій знаходиться справжній скарб — купи золота і дорогоцінного каміння. Подолавши насилу зворотний шлях, бачачи, що друг згорає від цікавості, Легран розповідає, що привело його до знахідки і розгадки шифру, який дозволив знайти скарби.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zolotiy-zhuk-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
1. Дописьменный. "Балаболка" - так звала маленького Ваню бабушка. А он говорил и говорил. В его детском сознании накапливались не только названия окружающих предметов. В каждом была своя душа. Он говорил с ними, запоминал вкус, цвет, оттенки движения. И все вокруг принадлежало мальчику, рассказывая чудесные сказки о себе.
2. Письменный. "Римский оратор" - гимназическое прозвище Шмелева. В третьем классе запас слов и впечатлений Ивана выплеснулся на бумагу. Сочинения стали его страстью. Не просто скучные описания, как требовал его нелюбимый словесник, а наполненные переживанием увиденного строки. Другой словесник, Цветаев, разглядел в невольном второгоднике талант и поощрял его, наполняя душу ученика любовью к русской словесности, проникновенными строками классиков и верой в себя.
3. Печатный. "Метаморфозы». Прочитанные тома, сочинения философов, собственные наблюдения стали благодатной почвой для прорастания семян таланта. В лето подготовки к аттестату, оболочка лопнула, и сквозь пласты литературы стал пробиваться на свет росток собственного творчества. Летние впечатления, раздумья ли на лоне природы, философские трактаты, а может и все вместе дали тому начало. Первый рассказ, написанный в марте 1894 года, стал отправным моментом в печатном творчестве Шмелева. Умение поведать бумаге свои мысли, вызвало дрожь удовольствия. То было рождение писателя. Первое издание принесло переосмысление себя. Редактор говорил уже не о таланте, а о Божьем даре. Даре рождать слово. Увидав свою фамилию под рассказом без единой правки в журнале "Русское обозрение", Шмелев осознал себя другим. Писателем.
