Хто першим дав опреділення культурним процесам в европі 14-16 ст.,причини.

В стихотворении нет ни одного имени – ни царя, ни полководцев, только один безымянный «полковник-хват» . Бородинская битва описана «изнутри» , самая гуща боя изображена простым человеком – героем и двигателем истории, вершителем судеб России и Европы.
Обычным разговорным языком человек уже не молодой – «дядя» начинает по порядку излагать события великого дня, попутно давая им простую, житейскую оценку:
Ну, ж был денек! Сквозь дым летучий
Французы двинулись, как тучи
И все: на наш редут
Изведал враг в тот день не мало,
Что значит - русский бой удалый,
Наш рукопашный бой!
Несомненно, передавая восприятие солдата, лермонтовский герой и говорит языком солдата. Старый солдат не использует метафор – только точные, конкретные сравнения
Вам не видать таких сражений!. .
Носились знамена, как тени,
В дыму огонь блестел,
Звучал булат, картечь визжала,
Рука бойцов колоть устала,
И ядрам пролететь мешала
Гора кровавых тел.
Сам рассказчик нигде не называет себя артиллеристом, его военная специальность определяется контекстом («Забил снаряд я в пушку туго») .
Предположительно, рассказчик находился на батарее генерала Н. Н. Раевского. Но почему Лермонтов, сам кавалерист, великолепный наездник, делает героем-рассказчиком артиллериста и решающее значение предает рукопашной (»Чужие изорвать мундиры о русские штыки») ? Это можно объяснить тем, что Лермонтов изображает не просто свидетеля, участника событий, а война, который держит оборону, готов постоять «головою за Родину свою» . Своих товарищей он называет богатырями, на которых можно обратиться в трудную годину:
Да, были люди в наше время
Не то, что нынешнее племя:
Богатыри - не вы!
Русский человек в героический момент своей жизни опирается на православно-христианскую святыню:
Не будь на то Господня воля,
Не отдали б Москвы!
Вторгшийся в Россию враг горд, самоуверен, надменен. Напротив, защитник Отечества скромен, будет молиться перед выступлением в поход:
Но тих был наш бивак открытый:
Кто кивер чистил весь избитый,
Кто штык точил, ворча сердито,
Кусая длинный ус.
Солдаты идут в бой за Родину, повинуясь нравственному закону: «Как наши братья умирали! » и приносят победу:
Что тут хитрить к бою;
Уж мы пойдем ломить стеною,
Уж постоим мы головою
За Родину свою!
Любовь к Родине русского человека – выстраданное чувство, за которое заплачено самой дорогой ценой, жизнями тысяч и тысяч соотечественников.
В стихотворении «Бородино» воплощены авторские представления об эпохе 1812г и ее героях. Современное поколение, по мнению автора, не на подвиги, утратило духовную связь с народом. От имени поколений в поэме говорит старый солдат: он выступает и от своего лица, и от лица всех защитников Отечества. Не случайно в стихотворении звучит местоимение «мы» - так Лермонтов передает важнейшее свойство русской национальной психологии: личность существует не сама по себе, а в слиянии с другими.
Вкладывая рассказ о Бородинском сражении в уста простого солдата, поэт придает изображаемым событиям достоверность и оценивает их с народной точки зрении. Победа в войне 1812 г – заслуга русского народа. Патриотизм - сила, консолидирующая все слои общества. Народная идея стихотворения находит свое воплощение в языке и стиле: в «Бородино» соединились элементы сказа, , оды, лирического монолога.

Доброго дня, шановний пане Скрудже!

Я прочитала «Різдвяну повість у прозі», написану Чарльзом Діккенсом, у якій Ви – головний герой. Скажу відверто, спочатку Ви мені не сподобались. Ви були холодним, жорстоким скнарою, у якого навіть взимку снігу не випросиш. Ви терпіти не могли Різдво і всі приготування до нього. Ви вважали, що більшість людей – ледарі, тому і вигадали Різдво, щоб не працювати. А Ви у цей час терпите неймовірні збитки. Не найкращий герой! Але духи все змінили – і Ви постали переді мною у зовсім іншому світлі.

Також я дізналася про святкування Різдва в Англії. Різдво – це моє найулюбленіше свято, і тому я дуже зраділа, коли Ви також усім серцем полюбили цей чудовий день. І не тільки полюбили, а ще й стали найдобрішою людиною у місті, крокували вулицями з посмішкою на обличчі, і містяни з радістю потискали Вам руку.

Пане Скрудже, я хочу розповісти Вам, як святкують Різдво у нас, на Україні. Це моє найулюбленіше свято, і тому моя родина готується до нього завчасно. Спочатку ми прикрашаємо лісову красуню – ялинку різнокольоровими гірляндами, ліхтариками, сніжинками, іграшками. Під ялинку ставимо Діда Мороза і Снігуроньку, обов’язково кладемо подарунки для всієї родини. Ввечері вся сім’я збирається за святковим столом, на якому обов’язково повинно бути дванадцять страв.

У святвечір по хатах ходять колядники. Вони співають колядки, у яких прославляють народження Ісуса Христа. А господарі дому дякують хлопцям і дівчатам, обдаровуючи їх солодкими гостинцями, пирогами, ковбасами.

Також разом із колядниками ходить Коза, яка є героїнею різноманітних сценок, що розігрує весела молодь. Коза – це символ достатку та добробуту.

Пане Скрудже, я дуже зраділа, коли дізналася, що в різдвяну ніч з вами відбулося диво: ви нарешті зрозуміли, що ніякі багатства у світі не зможуть заміти сімейного тепла, лагідної усмішки дитини, турботливого погляду друга, щирих слів знайомих. А гроші тільки тоді приносять задоволення їхньому власнику, коли з їх до можна принести радість іншим. І саме тоді Ваше кам’яне серце перетворилося на гаряче, любляче, всепрощаюче.