в комедии "Горе от ума", написанной Александром Сергеевичом Грибоедовым в 1818 или в 1820 году и законченной в 1824 году, ярко выражена проблематика разных взглядов и мнений, "Фамусовское" общество не признает новшеств, идей Чацкого, тот же в свою очередь пытается донести до окружающих свои мысли и раздумья, желания. Весь конфликт построен на проблеме разных мнений и нравов персонажей.
Чацкий за отмену крепостного права, но Фамусому это не выгодно, он человек старых порядков, когда ум не был так важен, нежели чин или подхалимство и то, как ты себя преподнесешь перед высшими людьми, по званию.
Чацкий требует места и свободы своему веку: просит дела, но не хочет прислуживаться и клеймит позором низкопоклонство и шутовство. Он требует "службы делу, а не лицам", не смешивает "веселья или дурачества с делом", тяготится среди пустой, праздной толпы "мучителей, зловещих старух, вздорных стариков", отказываясь преклоняться перед их авторитетом дряхлости, чинолюбия. Его возмущет бузумная роскошь, безобразные проявления крепостного права и отвратительные нравы "разливанья в пирах и мотовстве".
Фамусому не понять Чацкого, ведь он совершенно из другого времени, его так воспитали и учили. Также колкости и насмешки со стороны Александра добавили конфликту огня.
Судьба, проказница-шалунья,
Судьба, проказница-шалунья, Определила так сама:
Судьба, проказница-шалунья, Определила так сама:Всем глупым - счастье от безумья,
Судьба, проказница-шалунья, Определила так сама:Всем глупым - счастье от безумья, Всем умным - горе от ума.
Чацкий сломлен количеством старой силы, нанеся ей в свою очередь смертельный удар качеством силы свежей.
Объяснение:
если будете писать даты, то советую писать их прописью, т. е словами, так выйдет больше слов и оценка вышеписала быстро, так что может не гармонично звучит, но поправить на свой лад не так уж и долго, не правда ли?1) Найголовнішого очима не побачиш. Треба цінувати те що у тебе вже є.
2)Діти завжди прагнуть швидко стати дорослими. Діти бажають незалежності та самостійності, щоб обирати свій шлях, будувати власне життя. Але надходить час — і дорослі мріють хоч на годину повернутися у дитинство, причому не тільки заради відпочинку від скрутних обставин, важкого обов'язку. Вони хочуть почути надійний захист батьків, поринути у тепло спогадів. Вони припадають, мов до джерела цілющої води, до свого дитинства, коли віриш у чудо, дивишся на світ не затьмареними буденністю очима, сприймаєш навколишнє щиро й відверто, коли ще не навчився брехати й змовчувати і живеш не здоровим глуздом та розрахунком, а серцем. Завмираючи, повертаються до такого знайомого задерикуватого хлопчика із здертими колінками або до дівчинки з кісками, немовби перевіряючи себе: який ти, чи зберіг чистоту душі й віру в добро, чи витримаєш їхні нескінченні "чому" та "як" і вимогливий, непідкупний погляд? Чи схвалить він тебе — себе, дорослого? Чи не втратив ти змогу розуміти його — себе — дитину?
Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя.
Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, що зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок!
Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності.
Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги "удава, що проковтнув слона" — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкращий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, "коли той був маленьким"...
Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, що приходить на до у скрутну хвилину, як цілюща вода дитинства, що очищає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, що можуть дзвінко сміятися.
