Богиня Деметра мала дочку Персефону, батьком якої був громовержець Зевс. Аїд викрав Персефону, і Деметра блукала по всій землі в її пошуках. Через дев’ять днів, зрозумівши, що її пошуки марні, Деметра звернулася за до до Геліосу, який назвав їй ім’я викрадача, і Деметра зрозуміла, що Зевс сам уступив братові свою дочку, вона безсила що-небудь змінити. Змінивши зовнішність, богиня вирушила поневірятися світами. В Ельовсине Деметра опустилася на камінь біля джерела (колодязя) Анфіона. Тут її в сльозах побачили дочки елевсинского царя Келея. Богиня не розповіла дівчатам свою таємницю, сказала, що вона родом з Криту і була пограбована, попросила для себе роботу і дах. Царівни відвели її в дім батька. Входячи в мегарон, богиня зачепила головою одвірок дверей, від чого по дому поширилося сяйво. Цариця Метаніра, що помітила це, зрозуміла, що перед нею непроста смертна. Вона вклонилася богині і запропонувала зайняти своє крісло. Деметра відмовилася і, влаштувавшись на простому дерев’яному сидінні біля столу, віддалася печалі. Вона відмовлялася від вина та їжі, нікого навколо не помічала. Лише гострий жарт служниці Ямби змусила її посміхнутися. Цариця довірила чужинці догляд за своїм сином Демофонт (по Гигину – Триптолема). Протягом кількох ночей немовля подорослішав на рік. Деметра, бажаючи зробити дитину безсмертною, завертала його в пелюшки і клала в палаючу піч. Метаніра одного разу побачила це, підняла крик, веліла віддати дитину. Тоді Деметра постала перед жителями будинку в своєму божественному образі і повеліла побудувати їй храм в Ельовсині, а біля джерела (колодязя) Анфіон за міською стіною – вівтар, натомість пообіцявши навчити їх секретам землеробства. В період поневірянь Деметри на землі припинили сходити врожаї. Люди вмирали від голоду і не приносили жертви богам. Зевс почав посилати за Деметрой богів і богинь, щоб умовити повернутися на Олімп. Але вона, сидячи в чорному одіянні в Елевсинському храмі, не помічала їх. Тоді Зевс велів Аїду повернути Персефону. Але Аїд дав Персефоні гранатових зернят, з’ївши які, вона не може забути підземного царства. Відтоді Персефона дев’ять місяців року проводить у матері, а три місяці мусить залишатися в Аїда. Побачивши Персефону, Деметра вийшла із заціпеніння, скинула траурне вбрання і прикрасила свою голову вінком з волошок. У подяку за гостинність Деметра навчила елевсінців землеробству, і повернулась на Олімп. Вона дала Триптолему насіння пшениці, і він перший зорав і засіяв поле. Потім, за велінням Деметри Триптолем облетів усі країни світу на запряженій крилатими зміями колісниці і всюди навчив людей землеробству.
Объяснение:
Лиза – главная героиня повести. Она добра, красива и трудолюбива. Девушка не только красива внешне, но и имеет большую душу. Ко всем она относится хорошо, никого не винит в своих проблемах. Героиня привыкла работать и рассчитывать только на себя. Несмотря на незавидное материальное положение, девушка хорошо относится к окружающим ее людям. Повстречав Эраста, она влюбляется в него и вверяет ему всю себя. Девушку не интересует его социальное положение, она просто хочет быть счастлива с этим человеком. Когда он уезжает на службу, Лиза обещает его дождаться. Она часто уходит в лес и там плачет, вспоминая своего любимого. Это говорит о ее чувственной и нежной натуре. Узнав о предательстве со стороны героя, она не перестает любить его, но не сумев простить предательства, заканчивает жизнь самоубийством.
Героиня проживает в маленькой хижине в месте со своей старушкой-мамой. Женщина уже очень слаба, не может работать, поэтому все заботы о семье лежат на Лизиных плечах. Но девушка не в обиде на мать. Наоборот, она очень нежно относится к женщине, которая ее когда-то выносила и вырастила.
Отношение автора к героям повести
Автор выступает в роли наблюдателя в повести. По его словам историю любви крестьянки и дворянина ему рассказал сам Эраст. Рассказчик очень переживает за главную героиню, он расстраивается и радуется вместе с ней. К Эрасту он относится более сдержано. он не считает его злодеем, но и полностью положительным героем также его не называет. Лирический герой думает, что Эраст хороший и искренний человек, но слабый и ветреный – человек, слабый духом. Тем более после смерти Лизы Эраст так и не смог простить себя и всю жизнь корил себя за погубленную девушку.
