Книга чіпляє легкими діалогами з добрим гумором. Вона починається з опису головної героїні, Буби. Не дуже оригінально, але одразу видно, яке місце в своєму оточенні займає дівчинка. Від початку ми бачимо Бубу очима інших персонажів. Ніхто не питає, як вона сама себе бачить і оцінює. Потім це переходить у зауваження матері щодо звички дівчинки носити джинси, а опісля – в розповідь Буби про те, як вона відчуває себе білою плямою, а всі навколо цікавляться тільки її батьками. Насправді, початок до перших подій трохи затягнутий. Це схоже на розповідь подруги про свою сім’ю, яка повторює одне й те саме вже годину. Так, ми всі порядні люди – завжди кажемо, що готові вислухати друга. Але як довго ми зможете слухати?
Объяснение:
