Два сходства и два отличия классицизма и романтизма

У неділю ми з батьками пішли гуляти у парк. Була та чарівна пора весни, коли дерева вже вкрилися зеленню, зацвів бузок, каштани. Повітря було ще прохолодне, але сонячне проміння, пробиваючись крізь рідкі хмаринки, припікало. Ми йшли алеєю, з усіх боків нас оточували каштани. їхні крони змикалися над нашими головами.

Суцвіття каштанів нагадували запалені білі свічки і мали просто розкішний вигляд. Несподівано біля своїх ніг я побачила одну з таких свічок. Хтось зірвав квітуче диво і кинув.

Ми пройшли ще кілька кроків і побачили грубо зламанугілочку клена з ще ніжними світло-зеленими незів’ялими листочками. Кому ж заманулося нівечити цю красу? Навряд чи ця людина хотіла зробити комусь приємність, принісши у дім каштанові суцвіття або гілку з кленовим листячком.

Рослини були зірвані просто так, мимохідь, навіть не подумавши, навіщо це потрібно. Та й суцвіття каштанів швидко в’януть, тому ні краси, ні затишку у кімнаті не створять. Інша річ, бузок або черемха. До речі, в нашому парку є багато різних видів бузку, але і його, якщо вже ламають, то складається таке враження, наче тут пройшовся буревій.

Якщо людина така байдужа до живої природи, чиможна стверджувати, що вона любить своє місто, вулицю, врешті-решт свою батьківщину? Адже від дбайливого ставлення до рослин залежить благополуччя парків, садів, лісів. Ось посадили на нашому шкільному квітнику розкішні жоржини, а хтось узяв і потайки викопав їх, тобто просто вкрав.

Крадуть квіти на міських клумбах, а скільки дерев вирубано у місті нібито заради усіляких будівельних робіт. І в нашому дворі знищили з десяток старих тополь. Нових не насадили, а пні не здаються, пустили пагони.

Природа – це краса, яка оточує нас завжди й усюди. Це зелене вбрання нашої країни. Збільшувати зелене багатство – означає по-справжньому любити батьківщину.

Той самий каштан або клен – це не просто краса. Це – чисте повітря, помешкання для птахів. А втім, це й так усім відомо

Пушкин со ВКУСОМ описывает быт русского барина - самодура  Кирилы Петровича Троекурова : его бесконечные пиры, балы... АВТОР психологически точно обосновывает и причину такого поведения : безнаказанность. За   богатство, знатный род и связи  перед  дворянином прыгает на задних лапках судья, решает дело несправедливо в пользу Троекурова, ведут себя неприлично даже его слуги.
 И далее - перед нами  развертывается трагедия : умирает от горя  старинный друг и приятель Троекурова  Андрей Дубровский, остается без кола и двора его сын Владимир,  который вынужден стать разбойником. Пушкин ЗАСТАВЛЯЕТ читателя  ЗАДУМАТЬСЯ  над тем, к чему приводит поведение  людей  неглупых, но имеющих дурное воспитание, привычки,  если при этом  их поддерживает власть.
 Роман интересен и неожиданными поворотами СЮЖЕТА. Владимир Дубровский, сын своего отца, решает мстить  Троекурову, но отказывается от своего плана, влюбившись  в его дочь, Машу Троекурову. То же высокое  чувство заставляет его отказаться он  разбойничества, когда  Маша, выйдя замуж, не желает ехать с ним.
 Повесть Пушкина " Дубровский"  учит  поступать по совести, а не руководствоваться  отрицательными эмоциями. Этой высокой идее служит и сюжет ее, и  поступки героев, мотивированные особенностями русской жизни и внутренними убеждениями.   Этим она мне и дорога