Франко — це видатний діяч нашої культури. З уроків літератури знаємо, що він писав поезії та прозу (оповідання, повісті), але був не тіл письменником, але й літературознавцем, критиком і активним суспільним діячем. Ці сфери діяльності, звичайно, вплинули і на його літературну творчість. Зокрема, він був учасником соціально-демократичного руху, а отже, захоплювався ідеєю революції, яка змінила б політичну і економічну ситуацію на краще, в результаті чого у світі запанувала би справедливість. Ці його погляди відбилися в поезії "Гімн", що є прологом до першої збірки І.Франка "З вершин і низин".
"Вічний революціонер" — це не якийсь конкретний, реальний образ борця за "поступ, щастя й волю". Це дух, уособлення всіх кращих поривань людини, те, що постійно штовхає її до дій в ім'я справедливості. Він виник не сьогодні і не вчора, а "від тисяч літ родився", на те він й "вічний". Але, на жаль, не завжди мав умови для того, щоб "розповитися", тобто стати на ноги і йти "о власній силі".
Ліричний герой перераховує безліч перешкод, що ставали на шляху "вічного революціонера": це і церква ("попівськії тортури"), і ті засоби, якими правителі приборкували борців за справедливість (в'язниця, військо, зброя, шпигуни). Але всі ці перепони не перешкодили поступу "вічного революціонера", бо, власне, що може спинити дух?
Шлях "вічного революціонера" передається в поезії рядом дієслів: ось він тільки випростався, тобто випрямився, піднявся, потім він міцніє і вже не йде, а "спішить туди, де дніє", де він потрібний.Цей дух не є властивістю однієї чи кількох людей. Його здатні почути мільйони і піти за його покликом. Він здатний підняти весь народ: і селян, і робітників, — І тоді:
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.
"Вічний революціонер" — це не тільки дух, це і "наука, думка, воля". А все, що протистоїть їм, уособлюється в образі пітьми як чогось непрогресивного.
І.Франко вірить в те, що "вічний революціонер" переможе "злу руїну" і ніщо не спинить його поступу, схожого на рух лавини. "Гімн" поет завершує риторичним запитанням:
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огонь,
Розвидняющийся день?
"Розвидняющийся день" протистоїть пітьмі і злій руїні. Це те щасливе майбутнє, ознаками якого і стануть "поступ, щастя, воля".
Підводячи підсумок, я хотіла б зауважити, що І.Франко не говорить саме про збройну боротьбу, бо мета "вічного революціонера" — пробудити свідомість мільйонів, а не підняти їх на кровопролиття. Тому не можна однозначно стверджувати, що він передбачав революцію 1917 року. Поет просто виразив настрої сучасності, коли почали з'являтися думки про несправедливість існуючого устрою і можливість його зміни.
Объяснение:
В рассказе "Как я стал писателем" Иван Сергеевич Шмелев анализирует свой творческий путь.
Рассказчик считает, что всегда был писателем. Автор выделяет в своей литературной карьере несколько стадий: дописьменная, написание школьных сочинений, написание авторских произведений.
Герой в детстве был очень наблюдательным, внимательным, креативным. Мальчик запомнил на всю жизнь свои игрушки, кубики, азбуки.
Он много и часто разговаривал. Его няня прозвала мальчика за это балаболкой. Женщина удивлялась, как у рассказчика не болит язык от вечных разговоров!
Малышу казалось, что все живые и неживые предметы рассказывают ему сказки и интересные истории. Мальчику запомнились слова молитвы, вид лампады, тараканы на полу и пейзажи.
У каждого объекта была душа, свои чувства и переживания. Например, ребенку казалось, что когда метелку ставят в угол, то ее наказывают за провинности. Мальчик в таких случаях поглаживал веник и успокаивал его.
В гимназии новость о его таланта быстро распространилась. Девочки устраивались в круг возле героя и внимательно слушали его рассказы. Многие преподаватели не одобряли его фантазии и ораторский талант. В классе его прозвали римским оратором. На этом заканчивается дописьменная стадия в становлении писателя.
В скором времени пришла пора написания сочинений. Учителя не одобряли фривольный взгляд маленького Шмелева на литературные произведения, поэтому он столкнулся со злобой и агрессией с их стороны.
В школе мальчика познакомили с произведениями Жюля Верна. Его они сильно впечатлили, поэтому герой решил написать свою первую поэму. Ее сюжет заключался в том, что все преподаватели гимназии отправились на Луну на воздушном шаре, сделанном из штанов учителя латинского языка.
Рукописный текст поэмы быстро распространился по учебному заведению. Вскоре он дошел до преподавателей, которые были сильно оскорблены содержанием поэмы. На педагогическом совете было принято решение наказать юного писателя. Героя оставили в гимназии в выходной день на шесть часов.
Мальчика оставили на второй год, так как учитель словесности невзлюбил его. Ему повезло, так как теперь юного Шмелева учил истинный поклонник своего дела, прирожденный учитель, который ребенку раскрыть свой талант.
Вскоре рассказчик написал собственное авторское сочинение и отнес его в редакцию журнала, мимо которой проходил каждый день. ответа не последовало. За время долгого ожидания мальчик успел закончить школу и поступить в институт. Только после этого редактор сообщил ему, что рассказ опубликован. Он похвалил писательский талант Шмелева и попросил написать продолжение. Редактор рассказал юному писателю историю открытия журнала.
Начинающий литератор получил свой первый гонорар и полезные советы. Теперь герою пришлось стать настоящим писателем и много работать. Это только начало, многое еще впереди.
В рассказе поднимается проблема становления таланта. Автор утверждает, что если человеку нравится чем-то заниматься, то он должен много и упорно трудиться, чтобы достичь совершенства. Нельзя бросать что-то на половине пути. Нельзя сдаваться и терять веру в свои силы. Только тогда все получится. Только так человек приходит к успеху.
