У чому новаторство театральної реформи К.Гольдоні?

Головним персонажам повісті «Дорогою ціною» притаманне прагнення свободи, причому свобода має для них настільки важливе значення, що вони ладні віддати за неї будь-що. Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати свободу вибору, духовну свободу властиве Остапові та Соломії.

Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)

Героям властива неабияка порядність, взаємодо вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.

Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який

відчуває відповідальність за себе, за свій б життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.

У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.

Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.

На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.

Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.

Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.

Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".