Тема: спів коника і цвіркуна – це звуки природи, символи життя, поезія землі.
Ідея: людина і природа – одне ціле, рівнозначні частинки Всесвіту, лише у гармонії вони почуватимуться щасливими.
Головна думка: автор дає живу картину літнього дня, яку відчуваєш так само реально, як і затишок натопленої кімнати взимку, коли в полях бушують заметілі. Звукові, зорові, дотикові враження зливаються в єдине ціле. Поет розкриває в малому велике, бачить прекрасне в звичайнісінькому.
Сюжет: результати дії сонця і морозу аналогічні – усе живе завмирає. Влітку про життя нагадує невтомний голосок коника, а взимку – пісня цвіркуна, яка лунає все голосніше, пронизливіше… І мимоволі в цю вечірню годину згадується коник, що сховався серед трави на пагорбі. Таким чином цвіркун і коник утворюють композиційне коло, підтверджуючи думку автора про вічний рух життя.
Художні засоби: Епітет: веселі промінці, грайливий дощик; метафора: осінній вечір морозом дихав; уособлення: грім розсердився.
Емоції: радість, хвилювання, лагідність, грайливість, бадьорість, поетичність, ніжність, задушевність, жартівливість, спокій, оптимізм.
Сенкан природа:
Природа
Жива, вічна
Зачаровує, заспокоює, надихає
Невід’ємна частина людського життя
Помічниця.
Сенкан коник:
Коник
Маленький, зелений.
Танцює, дзвенить, тішить. (цитати)
Співом урочисто звеличує життя
Музикант.
Сенкан цвіркун:
Цвіркун
Маленький, чорний
Тріщить, ховається, веселить
Несе спогади про літо.
Зимовий скрипаль.
Объяснение:
Происхождение Катерины Петровны, вероятно, дворянское, ведь автор упоминает о том, что она была воспитана в семье, имеющей отношение к искусству. Катерина Петровна получила хорошее образование, она была знакома со многими людьми из мира искусства, даже упоминается, что будучи в Париже, видела похороны Виктора Гюго. Но эта информация, разговоры об искусстве никому в богом забытой деревне не будут интересны, как и старинные вещи из гардероба женщины, - страусовые перья, сморщенные перчатки, одежда в бисере.
