П’єса “Пігмаліон”, мабуть, найвідоміша і найпопулярніша з творів Бернарда Шоу. У назві п’єси впізнаємо ідею античного міфу про скульптора на ім’я Пігмаліон, який закохався у вирізьблену ним з мармуру жінку й попросив богів оживити її. Афродіта, як відомо, зглянулася над закоханим, і Галатея, так звали статую, стала його дружиною. Але ця наїва у Шоу швидше іронічна.
Та й хто з героїв Пігмаліон? Може, Хіггінс? Так, він і справді, ніби скульптор, намагається створити з вульгарної невихованої квіткарки Елайзи Дулітл справжню леді.яку пробудило в ній виховання Хіггінса, стала стрижнем нової особистості Елайзи. Вона відчула себе рівною Хігінсу. Навіть більше того. Елайза пробуджує людяність у своєму вчителеві. Тобто і вона виступає як Пігмаліон стосовно Хіггінса.
Вона по-своєму ітворить образ людини, яка вчила її добрих манер і мови, не дуже домислюю – І чись про власну поведінку.
Таким був Хіггінс. Елайза робить його іншим – добрим, вихованим, чемним. Отож в основі п’єси гуманістична ідея про те, що виховання та освіта – творці людської особистості, і яке то щастя – відчувати себе людиною.
