Коли Олександру Пушкіну виповнилося одинадцять років, в його родині було прийнято рішення віддати хлопчика до навчального закладу. На той час він отримав хорошу домашню освіту: Олександр розбирався у французькій літературі, знав поетичні роботи М.В.Ломоносова, Г.Р.Державина, був в курсі літературних новинок, володів іноземними мовами. Його ліцейський товариш, Іван Пущин згодом визнавав, що Пушкін «нас випередив, знав те, про що ми й не чули».
У 1811 році відкривалося новий навчальний заклад, саме для дворян - Ліцей в Царському Селі. Туди повіз Пушкіна дядько його, досить відомий в той час письменник, Василь Львович Пушкін. У жовтні того року дядько і віддав племінника на життя-буття і в науку в Царськосельський Ліцей.
На створений з ініціативи Олександра Першого Ліцей покладалися великі надії. Країні потрібні були нові діячі загальнонаціонального і загальнодержавного мислення. У Ліцей було багато вкладено з того, що мала культурна Росія. У цьому навчальному закладі повинні були вчитися два молодших брата царя, але згодом від цього кроку відмовилися.
На чолі Царськосельського Ліцею стояли геніальні люди Росії, не просто викладачі, а просвітителі: В.Ф.Маліновскій і Е.А.Енгельгардт. Слухачам Ліцею читати не навчальні дисципліни, а викладалися науки, причому професурою. Бібліотека в цьому навчальному закладі була найвродливіша, грошей на неї не шкодували. Кожному вихованцю в Ліцеї належало окреме приміщення. Фізичні покарання були не припустимі.
Розклад дня було приблизно таким: на освоєння наук - сім годин; інший час, окрім сну, відводилося на прогулянки, ігрові заняття, гімнастику. Відміток, як таких, не було, на кожного вихованця складався відгук. Спортивні заняття були в пріоритеті. Обов'язкові: музика, іноземні мови, малювання.
У Ліцеї Олександр був бадьорий: він розвернувся серед товаришів і з'явився дотепним, рухомим хлопчиком, гарячим в дружбі, беззавітно відданим товаришем і проявив велику пристрасть до письменництва. У Ліцеї утворився товариський гурток, дружній, тісний, в який увійшли Пушкін, Дельвіг, Пущин, Кюхельбекер, посівши вірші, а також князь Горчаков, майбутній знаменитий російський канцлер, який володів тонким розумом, він умів з усіма ладити, і великий дотепник Іллічівський.
Ці обдаровані, замріяні юнаки весь час після занять проводили разом, гуляли в прекрасному, густолисті Царськосільському парку, читали один одному свої повісті і вірші, завели навіть свій журнал. Головою цього журналу і самим старанним його працівником був Олександр Пушкін, який в науці не йшов жваво, - особливо не давалася йому арифметика і алгебра, - але по словесним предметів видавався і був попереду всіх. У 1815 році, на публічному іспиті, де був присутній знаменитий поет Державін, тоді вже маститий старець, юний Пушкін спочатку несміливо, потім з повним захопленням, прочитав свій вірш «Спогади в Царському Селі».
Весь вірш дихало щирістю, простотою, воно глибоко зворушило старця Державіна. Він слухав вірші із захопленням; сльози тремтіли на його очах. Коли завмер звук останнього вірша, він хотів обійняти юного Пушкіна; але його вже не було. Сміливість його разом пропала, - він засоромився і втік із залу, його шукали і ніде не могли знайти.
Але увагу великого Державіна так його зворушило і захопило, що він потім, значно пізніше, не раз згадував про цей випадок в бесідах з друзями і відзначив навіть в своїх віршах, сказавши: «Старий Державін нас помітив і, в труну сходячи, благословив».
У 1817 році Олександр закінчив освіту в Ліцеї. Зі стін Ліцею Олександр Сергійович вийшов іншою людиною: він мав величезний запас відомостей, навичок, знань по російській літературі і латині, по історії і міфології, французької риторики та російської поезії, математики, естетики, німецької риториці та інших.
Коли ліцеїста пішла в світлі спогади минулого, Пушкін, майже щорічно 19 жовтня, в день відкриття Ліцею та набрання ним до цього навчального закладу, згадував про нього з сумним почуттям розчулення; і не раз звертався до всього, що пов'язано з Ліцеєм в прекрасних, звучних віршах
Ахілл — наймогутніший герой ахейців, ідеальний епічний герой. Він один із найсильніших та найсуперечливіших образів Гомера. Із самого початку поет відзначає надзвичайно запальну вдачу героя:
…Так він промовив. І гірко Пелідові стало, і серце
В грудях його волохатих між двох рішенців завагалось: Вихопить зразу із піхов при боці свій меч гостролезий
І, проклавши дорогу крізь натовп, Атріда убити
Чи побороть в собі гнів і палке заспокоїти серце?…
Гомер констатує боротьбу між розумом і гнівом у головного героя, проте повністю внутрішній конфлікт він не розкриває
На полі бою Ахілл — втілення непереборної, руйнівної сили та звіриної помсти. З плином часу у творі виявляються й нові риси Ахілла: м'якість, пасивність. Наприклад епізод, де він скаржиться матері Фетіді на втрату коханої Брісеїди. Можна простежити його прив'язаність і любов до Патрокла, турбота за його життя. До Пріама, він ставиться із чуйністю, Ахілла зворушують його сльози. Ім' я героя часом супроводжує епітет «короткочасний», але він сам, знаючи про близьку загибель, свідомо не намагається втекти від неї.
Таким чином в Ахіллі уживаються два протилежних начала: люта злоба, жорстокість та ніжність. Саме ці риси характеру роблять його одночасно і могутнім воїном і наївно безпорадним. Тож, образ Ахілла є втіленням героїчного начала і відданості своїм інтересам та батьківщині. Ахілл — найвидатніший трагічний герой античної літератури.
