Нора ані на мить не припускала, що чинить злочин, вона навіть не бачить нічого аморального у своєму вчинку: хіба не можна рятувати від тяжкої хвороби та смерті власного чоловіка, батька трьох дітей, хіба ж можна ризикувати добробутом власної родини, який складався протягом років за до її зусиль?
До речі, вона справді прийняла на себе боргові обов'язки і встигла віддати всю суму боргу, обмежуючи себе (зважте, не родину!) в усьому. До того ж Нора цілком упевнена в тому, що батько ніколи не відмовив би їй поставити свій підпис запорукою надійності доньки. Вона просто не мала тоді фізичної можливості зустрітися з ним, бо чекала на третю дитину й доглядала за хворим чоловіком. Тобто для Нори справа тільки у формальностях.
