Митрофан груб и жесток. Он ни во что не ставит своего отца, издевается над учителями и крепостными. Пользуется тем, что мать в нем души не чает, и вертит ею, как хочет.
Митрофан остановился в своем развитии. О нем Софья говорит: «Он хотя и 16-ти лет, а достиг уже до последней степени своего совершенства и дале не пойдет».
В Митрофане сочетаются черты тирана и раба. Когда план Простаковой женить сына на богатой воспитаннице, Софье, не удается, недоросль ведет себя как раб. Он униженно просит прощения и покорно принимает от Стародума «свой приговор» - идти служить («По мне, куды велят»). Рабское воспитание привито герою, с одной стороны, крепостной нянькой Еремеевной, а, с другой стороны, всем миром Простаковых-Скотининых, у которых извращены понятия о чести.
Через образ Митрофана Фонвизин показывает деградацию русского дворянства: из поколения в поколение невежество увеличивается, а грубость чувств доходит до животных инстинктов. Недаром Скотинин называет Митрофана «чушка проклятая». Причина такой деградации – в неправильном, уродующем воспитании.
Образ Митрофанушки и само понятие «недоросль» стало нарицательным. Сейчас так говорят о невежественных и глупых людях.
Мольєр (Жан Батіст Поклен) прийшов у літературу в період розквіту класицистичної трагедії. Хоча Корнель і Расін писали і комедії, проте в той час комічним виставам не надавали такого значення, як трагедії. Комедії сприймалися глядачами як несерйозне видовище, яке має лише розважати публіку. Мольєр вкладав у комедії зовсім інший смисл. Його комедії були не тільки цікавими, а й повчальними. Беручи образи й сюжети для своїх комедій із сучасного йому життя, драматург показував людям їх самих з усіма їхніми пристрастями, вадами та помилками. Мольєр поєднав правила класицизму з традиціями народного театру, що надало його комедіям особливої життєвості й динамізму. Його твори стали вираженням духу народу, духу вільнодумства, непокори й протесту проти всього ницого, фальшивого, порочного. Мольєр довів, що у класицизмі комедія має не меншу, а, можливо, навіть і більшу значущість, ніж трагедія. Водночас митець був сміливим новатором у галузі літератури й театральної діяльності: вийшовши за межі класицизму, він заснував нові принципи драматургії.
Талант Мольєра розвинувся за часів утвердження королівської влади у Франції. Людовік XIV, «король - сонце», очікував від класицистів уславлення абсолютизму. І дійсно, величезна кількість творів класицизму прославляла монаршу волю, однак, незважаючи на безліч хвалебних творів на честь короля, справжнім володарем епохи став Мольєр - великий король комедії. До нього прислухався не лише король, а й церковники, аристократи та буржуа. Мольєра не любили можновладці, але він став володарем думок і почуттів простого народу.
Объяснение:
