Чим хата багата Визолотило сонце лани. Скрізь розпросторився густий гарячий дух стиглого зерна. Денисків тато і днює й ночує в полі. Він у комбайнерів за бригадира, і роботи в нього у час жнив – непочатий край. Дениско так, бува, скучить за татом, що більше й витерпіти несила. Тож відпроситься в домашніх, осідлає замість коня довгу лозину – й бігцем на лан. Перетне ріденький лісок, за ним ярок та смугу колючої стерні*, і вже ось він у кабіні татового комбайна, що пливе по безмежному жовтому морю.
– Це добре, що ти до прийшов, – пригладжує Денискові непокірного чубчика тато. – Тут, брат, поспішати треба, бо врожай не той, що в полі, а той, що в коморі. Як думаєш, упораємо за сьогодні цей лан?
– Щось йому ні кінця ні краю, – з непевністю в голосі каже Дениско.
– Не питає добрий жнець, чи широкий загонець, – усміхається тато й,підморгнувши синові, додає: – Очі роботи лякаються, а руки роблять...
Так, перемовляючись та жартуючи, вони і жнивують, поки сонце не похилить до обрію і не ляже на землю передвечірня сутінь**. Частенько в цей час приходить по Дениска бабуня. Та не з порожніми руками, а з повним кошиком ще теплих пиріжків, з баночкою липового меду і бідончиком квасу чи узвару.
Тато зупиняє комбайн, подає знак своїм хлопцям, щоб усі ставали на підвечірок. І тут-таки купа обмолоченої соломи обертається на скатертину- самобранку. Призволяються комбайнери пирогами, найласіші шматки Денискові підсовують. А бабуня при є:
– Їжте, любі женчики, їжте. Чим хата багата, тим і рада.
– Е, бабо Насте, ваша хата не тільки пирогами багата, – весело усміхається Степан, високий парубок, що любить підкидати Дениска мало не під самісіньке небо. – Он
який у вас хлібороб росте! Не хлопець – золото. Якби не Дениско, ми б сьогодні й половини не зробили. Недарма кажуть, що нива потребує доброї погоди, доброго насіння та доброго робітника.
Дениско опускає долу очі, бо не звик, щоб його хвалили. Якийсь час мовчки вминає пирога з яблуками, а тоді каже баском:
– Зараз мені вже додому треба. А завтра я знову прийду. Буду щодня вам допомагати, поки весь лан не вижнемо.
І, взявшись з бабунею за руки, вони повертають у бік запнутого вечірнім серпанком*** села.
(346 слів)
Анатолій Григорук
*Стерня – поле, на якому зібрано хлібні рослини й залишилися лише зрізані біля кореня їх стебла.
**Сутінь – напівтемрява, що настає після заходу сонця.