За неправильну відповідь в бан на 7 днів

Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття. У кінці XIX -і- на початку XX ст. в мистецтві відбувається глобальний переворот, пов'язаний із пошуком нових форм зображення людини і світу. Спираючись на досягнення психологічної прози XIX століття, письменники все більше заглиблюються у внутрішній світ людини. Особливе місце в літературі XX століття займає показ психології героїв, спроба зобразити складність і плинність пси хічного процесу.

Витонченість психологічного аналізу притаманна творчій манері А. Камю. Роман «Чума» побудований на удаваній біді, що трапилася із мешканцями містечка Орана в Алжирі. Цей сюжет дає можливість автору створити багатоплановий твір. Але в романі є й абстрактний, символічний зміст, який дає можливість говорити про людське буття, а роман сприймати як притчу.

А. Камю поділяв ідеї екзистенціалізму, філософської течії, що виникла в XX століття Прихильники цього напряму центром своєї філософської системи роблять особистість. Поняття «буття» замінюються поняттям «екзистента» — існування окремої особистості. Матеріальний світ сприймається як загроза екзистенті, життя абсурдне. Людина самотня в світі, вона сама повинна робити свій вибір. Свобода — це не благо, а тяжкий тягар, який несе людина. Можна вибрати повне злиття з суспільством, а можна бути самим собою, вибрати розвиток своєї особистості і протиставити себе суспільству.

Психологію людини у ситуації вибору і досліджує А. Камю в романі «Чума». Чума постає як фатальна, абсурдна сила, перед обличчям якої люди роблять свій вибір гаючи за людьми, що змушені робити свій вибір, — боротися проти чуми чи сподіватися на її милість, лікар Ріє приходить до висновку, що є більше підстав захоплюватися людиною, ніж зневажати її.

Нові можливості розкрити психологію героя Камю знаходить у відсутності безпосередніх описів внутрішнього життя. Лікар Ріє — оповідач роману. Але про себе він говорить в третій особі, на перший план висуває вчинки героїв. Внутрішній світ розкривається через зовнішні прояви. Наприклад, епізод смерті від хвороби сина слідчого. Йому ввели вакцину, на яку покладали велику надію. Але хлопчик лише більше страждав і довше помирав. Після його смерті Ріє кидає в обличчя священику жорстокі слова зневіри в можливість вищої справедливості. Автор нічого не говорить про переживання свого героя, але його нестриманість свідчить про відчай.

Многие из нас любуются природой, но не многие принимают ее к сердцу, — писал м. м. пришвин, — и даже тем, кто к сердцу принимает, не часто удается так сойтись с природой, чтобы почувствовать в ней свою собственную душу». для этого нужно помнить, что живой мир и человек — дети одной матери-природы. а природа, как мать, как родина, у нас одна — единственная и неповторимая. наши предки оставили нам замечательное наследие в виде тысяч сортов и пород растений и животных. каждый день мы пьем молоко коров, едим хлеб, сделанный из ржи или пшеницы, одеваемся в одежду из волокон хлопчатника или из шерсти овец. вся наша жизнь самым тесным образом связана с продуктами, которые нам царства животных, растений, грибов и микроорганизмов, поставленные на службу человечеству. мы привыкли к тому, что изо дня в день нас окружают растения, животные, солнечный свет золотыми струями разливается вокруг каждое утро. нам кажется, что все это было, есть и будет всегда. на лугах всегда будут лежать зеленым ковром травы, будут цвести цветы, очаровывая нас своим ароматом, в лесах будет раздаваться пение птиц, морские волны с тихим шелестом будут перекатывать прибрежную гальку, морские глубины всегда будут полны тайн и загадок, а земные недра всегда будут дарить свои богатства, чтобы нам было светло, тепло и уютно жить. мы думаем так потому, что привыкли получать все это и забываем, что удивительный, а порой неожиданный мир, который окружает и принимает нас, подвержен непрерывному изменению, что кажущаяся неизменность живой природы так же обманчива, как обманчиво ощущение, будто солнце движется по небосводу вокруг мы привыкли использовать дары природы в своих целях, для своей пользы, но отвыкли воспринимать себя как часть мира живой природы, и потому редко задумываемся о том, какие процессы происходят прямо на наших глазах. мы не замечаем, как меняются животные и растения, которые окружают нас с детства, живут вместе с нами, которые красоту и неповторимость любимому уголку природы и без которых жизнь человека была бы бедной, скучной, а порой и невозможной. сегодня человечество быстро развивается, на земле живет более 5 миллиардов людей, а через 30 лет это число может удвоиться. и каждому человеку нужно сегодня, и завтра будет нужно пространство для жизни, работы и отдыха, нужны пища и одежда, и потому для природы остается все меньше и меньше места, сокращается численность многих видов растений и животных, загрязняется атмосфера, мелеют реки, пересыхают неужели природа должна погибнуть? конечно, нет. мы должны сохранить ее для грядущих поколений, чтобы и они могли любоваться и гордиться красотой и богатством нашей родины. «умиление и восторг, которые мы испытываем от созерцания природы, — писал л. н. толстой, — это воспоминание о том времени, когда мы были животными, деревьями, цветами, землей. точнее: это — сознание единства со всем, скрываемое о нас временем». никогда не нужно забывать об этом, необходимо заботиться об окружающей природе, воспитывать чувство любви и бережного отношения к ней. конечно, любить и оберегать намного труднее, чем использовать, но именно поэтому наша главная — взять под охрану основу нашего существования — уникальную природу нашей родины, и сберечь ее. ведь мир живой природы так велик и прекрасен! любить и оберегать его — значит любить и оберегать нашу родину.