Герберт Джордж Уеллс народився 21 вересня 1866 передмісті Лондона Бромлі в сім’ї садівника і професійного гравця в крикет.
Захопився літературою через звичайний перелом ноги, коли йому було вісім років.
З 1890 по 1913 роки він був учасником команди з крикету в Англії.
Уеллс був досить талановитим біологомв і навіть отримав два наукових звання. Також він отримав ступінь доктора біології. Перші публікації Уеллса були науковими працями з біології, а не художніми творами.
Найвідоміші романи – це «Машина часу», «Людина невидимка» і «Війна світів». Крім фантастичних творів, Герберт Уеллс є автором безлічі філософських робіт.
Він відвідав Росію в 1934 році і познайомився зі Сталіним.
Уеллс мав двох синів і був хорошим батьком.
Ввів в літературу поняття «паралельний світ».
Уеллс написав про майбутнє створення атомної бомби в творі “Визволений світ“, опублікованому в 1914 році. А її винайшли через 30 років. А ще він пророкував польоти на Луну, Другу Світову війну, автомобільні пробки, винахід лазера, мобільний зв’язок та багато іншого.
Уеллс балотувався в парламент у 1922 і 1923 роках як кандидат від Лейбористської партії, але не мав успіху.
Письменник добре малював, і на свої рукописах або титульних аркушах часто залишав начерки. Була навіть видана книга його малюнків.
Герберт Уеллс був хворим на цукровий діабет. Він став засновником першої в Великобританії організації діабетиків.
Уеллс чотири рази номінувався на Нобелівську премію з літератури, але нагороду не отримав.
Г. Уеллс помер 13 серпня 1946 року у віці 79 років. За своє життя він написав понад 114 книг, з яких понад 50 – романи.
Объяснение:
ответ: Экранизация удивительно аккуратно следует букве и духу пушкинского текста (пришлось перечитать повесть, чтоб оценить — к стыду своему, я в большей степени помнил оперу, хоть никогда её и не смотрел). Герман в сущности, полубезумен с самого начала — это , единственное значимое отличие от повести. Если у Пушкина он просто предельно фрустрированный социопат (да-да, в нестрогом смысле — я понимаю, что это психиатрический оксюморон), и его одержимость игрой связана только с крайней алчностью, то у Протазанова он явно одержим связанной с картами болезненной манией, которую лишь до поры может сдерживать рациональными доводами. Он постоянно как бы не здесь, вперяется взглядом в пустоту, на других же персонажей не смотрит, находится как-то в стороне от них и даже в кадре неизменно оказывается с краю, никогда почти не попадая в центр композиции. В немом фильме, конечно, эта сюжетная линия должна была неизбежно оказаться урезанной, однако, думается, неслучайно, что Герман почти и не соблазняет Лизу — он лишь приходит и приходит к дому старухи, будто околдованный. Интересен и контраст почти бытовых манер призрака графини и романтической мрачности Германа.
Говоря о графине, надо отметить особо и сцены-флэшбэки (насколько я понимаю, введённое Протазановым новшество), относящиеся к анекдоту о трёх картах. Пушкин даёт тут мало материала, однако в фильме сцена вышла яркой, а образ юной графини — довольно развязной и одновременно нарочито жеманной девушки, — интересным и запоминающимся. Вообще эти сцены, несколько условные, напоминающие пантомиму в большей степени, чем вообще напоминает её всякий немой фильм, интересно решены.
Иван Мозжухин играет Германа точно по тексту — «профиль Наполеона, а душа Мефистофеля»; напряжённое, окаменевшее лицо с сумрачным (что подчёркивается глубокими тёмными тенями вокруг глаз) взглядом оживляется только в финале, когда исступлённая одержимость уступает место буйному уже помешательству.
«Пиковая дама» — прекрасная экранизация и талантливо поставленный фильм с замечательными актёрами.
Объяснение:
