Звідки б ми дізналися про старі часи, про давніх славетних воїнів нашого народу, якби не мали легенд і переказів? Так, ми нічого б не знали про ті страшні й надзвичайно цікаві часи. Адже тоді творилася наша держава і в Україні точилися війни, були біди. Але народ усе це перемагав. Справжня жива історія втілена в легендах і переказах.
З давніх-давен люди збирали, зберігали й передавали своїм дітям, розповіді про минулі часи. Саме з них і ми дізналися, як утворилася Київська Русь, як правили в ній перші князі, як знущалися з наших людей татари, як захищали нашу рідну землю мужні дружинники та козаки-запорожці. Це справжні скарби народної мудрості.
Найбільше переказів і легенд люди склали про запорожців - мужніх захисників української держави. "Боротьба з ординцями", "Запорожці в урочищі Сагайдачному", "Богатирі". Але я читав іще й "Козацькі жарти", "Козацьке житло", "Як запорожці прізвище давали". У цих творах я бачив перед собою простих людей, яким притаманні звичайні людські риси - і слабкість у дечому, і почуття гумору.
Традиції і звичаї запорожців, внутрішній устрій Січі розкривають перекази. Звичайно, як і будь-який твір усної народної творчості, перекази і легенди містять багато перебільшеного. Там буває таке, що, можливо, навіть не сумісне з реальністю. Це тому, що для кожного українця мали велике значення захисники рідної землі. І говорячи про них, пишаючись їхніми здібностями, люди майстерно добирали красиві слова і вислови. Ось чому іноді їхні розповіді схожі на казки.
Та ми розуміємо, наскільки цінними вони є для нас, нащадків, адже це частинка нашої історії.
Задремали звезды золотые,
Задрожало зеркало затона.
Брезжит свет на заводи речные
И румянит сетку небосклона.
Улыбнулись сонные березки,
Растрепали шелковые косы,
Шелестят зеленые сережки,
И горят серебряные росы.
У плетня заросшая крапива
Обрядилась ярким перламутром
И, качаясь, шепчет шаловливо:
«С добрым утром!»
Вся есенинская поэзия насыщена метафорами, олицетворениями и прочими средствами художественной выразительности, без которых в этом стихотворении нет и строчки.
Словами «улыбнулись сонные березки», «растрепали шелковые косы», «шепчет шаловливо» поэт пытается показать нам то, что природа живая, то есть Есенин использует олицетворения и эпитеты. Автор даже обычную крапиву изображает кокетливой красавицей-шалуньей. Образы природы изображаются эпитетами, вернее с их
«звезды золотые», «сонные березки», «шелковые косы», «серебряные росы».
«задремали звезды», «улыбнулись …березки», «растрепали …косы», «крапива обрядилась», «шепчет шаловливо» -олицетворения.
«зеркало затона», «горят …росы», «сетку небосклона» -метафоры.
Это картина жизни. Блистающая, красочная природа во всём своём расцвете и великолепии. Вся картина обладает своёйством "природа-человек".
Также в стихотворении присутствует аллитерация, то есть повторы (ш) и (с).
В сознании читателя существует мысль о пробуждении природы к жизни, а вернее ото сна. Не даром стихотворение называется именно так!
