В дурном обществе сочинение о отце (Васи)

​

Это святочный рассказ ф. достоевского. действие происходит в канун рождества. обычно в рождественских рассказах наличие чудесного связано с изменением жизни героев в лучшую сторону. развязка же этого произведения трагична: герой погибает. в реальной жизни мальчика чудо не происходит. оно совершается в ином, небесном плане, где чудесное, "связано с событием сверхъестественным - с явлением самого господа". здесь преодолевается трагическое противоречие мира ценой смерти, которая, понимается как ее преодоление. только в предсмертном видении бедному несчастному мальчику представляется, что его приводит на райскую елку христос. смерть ведет к обновлению, к воскресению в жизнь уже вечную. мальчик замерзает в студеную зимнюю пору, но, согретый любовью спасителя, воскресает уже на его небе", где он обретает все, чего так не хватало ему в действительности - свет, тепло, роскошную елку, любящий взгляд матери.

·                    «Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» «...Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»·                    «Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови... Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»·                    «Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна...»·                    «Знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював Юрка»·                    «Він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. Він ішов і пританцьовував»·                    «Про себе Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»·                    «Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».·                    «А поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? І, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла б...»