Polina19790
14.05.2021 23:43

Почему ассоль бросила отца?
(Максимум 3 предложения)

Нажмите на рекламу ниже и сразу увидите ответ
Популярные вопросы:
Ответ:
ilyaderkach98
30.06.2020 23:11
Образ середньовіччя часто асоціюється з колоритною фігурою озброєного рицаря в обладунках. лицарі - професійні воїни - являли собою корпорацію, членів якої об'єднували спосіб життя, морально-етичні цінності, особові ідеали. рицарська культура складається у феодальній середовищі.лицарі нижчі за рангом служили в цих дружинах зі своїми загонами, з'являючись на перший поклик господаря. на нижніх рівнях лицарської ієрархії стояли безземельні лицарі, все майно яких містилось у військовій виучці і зброї. багато хто з них мандрував, примикаючи до загонів тих або інших ватажків, стаючи найманцем, а нерідко і просто промишляв розбоєм.згідно з розповсюдженням у лицарській середовищі уявлень, справжній лицар повинен був походити із знатного роду. поважаючий себе лицар посилався для підтвердження свого благородного походження на гіллясте генеалогічне дерево, мав фамільний герб і родовий девіз. приналежність до стану передавалася спадково, в рідких випадках в лицарі присвячували за виняткові військові подвиги. суворість правил стала порушуватися з розвитком міст - ці привілеї стали все частіше купуватися.у лицарів вироблявся особливий тип психології. ідеальний лицар зобов'язувався мати безліч достоїнств. він мав бути зовні красивим і привабливим. тому спеціальна увага приділялася одяг, прикраси, статурі. обладунок і кінська збруя, особливо парадні, були справжніми витворами мистецтва. від рицаря вимагалася фізична сила, інакше він просто не зміг би носити обладунок, який важив до 60-80 кг обладунки починають втрачати свою роль тільки з винаходом вогнепальної зброї.від лицаря очікувалося, що він буде постійно піклуватися про свою славу. свою доблесть треба було весь час підтверджувати, і багато рицарів були в постійному пошуку нових можливостей для цього. «якщо тут війна, я тут залишуся», - говорить лицар в одній з поетеси марії французької. нічого незвичайного не було в тому, щоб помірятися силою з незнайомим суперником, якщо той хоч чим-небудь викликав незадоволення. організовувалися спеціальні лицарські турніри. у 11-13 ст. виробилися правила рицарських двобоїв. так, їх учасники повинні були користуватися однаковою зброєю. частіше за все спочатку суперники мчали один на одного зі списом наперевіс. якщо списи ламалися, бралися за меч, потім за булаву. турнірне зброя була тупою, і лицарі старалися лише вибити суперника з сідла. при проведенні турніру після численних індивідуальних поєдинків, які могли продовжуватися декілька днів, влаштовували головне змагання - імітацію битви двох загонів. лицарські поєдинки стали складовою частиною битв в нескінченних феодальних війнах. такий поєдинок відбувався перед боєм, єдиноборство завершувалося смертю одного з лицарів. якщо поєдинок не проводився, то вважалося, що бій початий «не за правилами».вищим виявом лицарської любові до війни, агресивного бажання феодалів до захоплення нових земель, підтриманим католицькою церквою, стали хрестові походи на схід під прапором захисту християн і християнських святинь від мусульман. у 1096 році відбувся перший з них, а в 1270 - останній. під час їх проведення виникають особливі військово-релігійні організації - лицарські ордени. у 1113 році був заснований орден іоаннітів, або госпітальєрів. в єрусалимі, поблизу храму знаходився центр ордену тамплієрів, або храмовників. орденом великий магістр, покорявшийся особисто папі римському. вступаючи в орден, лицарі давали обітниці послуху і смирення. вони носили чернечі плащі поверх лицарських лат. в агресії проти слов'янських народів головну роль зіграв тевтонський орден.лицарський кодекс знайшов відображення в лицарській літературі. її вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів на народній мові, що виникла на півдні франції. вони створюють культ прекрасної , служачи якій, рицар повинен дотримуватися правил «куртуазія». «куртуазия», крім військової доблесті, вимагала уміння поводитися у світському товаристві, підтримувати розмову, співати. був розроблений особливий ритуал женихания до дівчат. навіть в любовній ліриці, в описі почуттів лицаря до пані частіше за все використовується характерна станова термінологія: присяга, служіння, дарування, сеньйор, васал.по всій європі розвивається і жанр рицарського роману. для його сюжету були обов'язкові ідеальна «лицарська» любов, військові подвиги в ім'я особистої слави, небезпечні пригоди. романи широко відображали побут і риси свого часу. у той же час в них вже помітний інтерес до окремої людської особистості. найбільш популярні сюжети - про лицарів «круглого стола», про легендарного короля бриттів артура, лицаря ланселота, трістані та ізольді. багато в чому завдяки літературі в нашій свідомості досі живе романтичний образ благородного середньовічного лицаря
0,0(0 оценок)
Ответ:
максимилиан123098
21.08.2020 10:01

Судят мужика Дениса Григорьева. Стоит перед судьёй босой, судя по всему, особой остротой ума он не блещет, хотя готов до конца доказывать свою правоту. Суть преступления в том, что сей мужик откручивал на железной дороге гайки с рельсов. Как он объясняет судье, это крайне необходимая вещь при изготовлении невода, потому - что без него невод не тонет. На доводы судьи о том, что из-за этих гаек может сойти с рельсов поезд и погибнуть люди, Григорьев твердит одно, что у него и в мыслях того не было.

И это, действительно, так. У него не было никакого умысла навредить, просто человек настолько туп, что не может осознать последствия своих действий. Более того, в ходе следствия выясняется, что этим в их деревне промышляют все мужики и счёт открученным с рельсов гайкам идёт на десятки. А неводы, которые с этих гаек делают мужики, у них покупают господа. Всё, что остаётся сделать судье, это приказать отвести Григорьева в тюрьму.В рассказе чётко и ясно озвучиваются, кто есть истинные злоумышленники. Умные, грамотные господа, покупающие у деревенских мужиков рыболовные снасти для того, чтобы в дальнейшем получать удовольствие от рыбной ловли, прекрасно знают о технологии изготовления этих неводов, но молчат. Знают, к чему ведёт подобное «рукоделие» мужичков, но продолжают покупать эти неводы, тем самым поощряя мужиков к дальнейшему «творчеству».

Рассказ написан в стиле реализма, потому что отображает конкретную реальность российской действительности конца XIX века. Необычна композиция произведения. Здесь нет ни начала, ни конца. Будто сцена с Денисом вырвана из общей картины и представлена читателю. Приговор неизвестен. Чувствуется желание автора, чтобы сам читатель вынес его. Рассказ написан более ста лет назад, но пытливый читатель без труда сможет провести живые параллели с современностью.главный герой этого рассказа — бедный тощий мужичонка, грязный и нечесаный, босой Денис Григорьев — никого не обманывает. Он правдиво отвечает на вопросы следователя в суде.

Выясняется, что вина его состоит в том, что он на железной дороге открутил гайку, которая прикрепляет рельсы к шпалам. Сделал он это для того, чтобы изготовить из гайки грузило для ловли рыбы. Иначе в их местности рыбу не поймаешь, это знает даже "самый последний мальчишка". Сделал Денис Григорьев это по нескольким причинам, одна из них — бедность: "Свинец на дороге не найдёшь, купить надо, а гвоздик не годится".Денис Григорьев не собирался устраивать крушение поезда: "...Ммыслей таких в голове не было... Уж сколько отвинчиваем... оставляем... Не без ума делаем... понимаем...". Гайки, оказывается, отвинчивают все климовские мужики, а Митрофан Петров делает неводы "и господам продает. Ему много этих самых гаек требуется. На каждый невод, почитай, штук десять...". Вот и вторая причина, по которой выкручивают гайки на железной дороге: для господских неводов, ведь господа тоже ловят рыбу.То есть господа знают, откуда берутся гайки для их неводов и закрывают глаза на то, что "повреждение железной дороги... может подвергнуть опасности... транспорт... последствием сего должно быть несчастье". Это знают и мужики, и господа. Мужики виноваты из-за господской прихоти. Судья понимает, что невозможно взять под стражу и отослать в тюрьму всех господ в округе (ведь это для них мужики отвинчивают гайки), и не может поэтому вынести приговор; он что-то пишет, не слушая Дениса. Денис же оправдывается и говорит, что не обманывает и готов подтвердить это под присягой.Следователь так и не принял никакого решения — в рассказе нет об этом упоминания. А Денис, сопротивляясь двум дюжим солдатам, бормочет: "Надо судить умеючи, не зря... Хоть и высеки, но чтоб за дело, по совести...". Он так и не понимает, в чем его обвиняют.Злоумышленниками в этом рассказе являются вовсе не Денис Григорьев и его братья или кто-то из климовских мужиков, а те господа, из-за которых мужики нарушают закон. Если бы они действительно поступили не по совести, они готовы были бы за это отвечать, но не зря же! То есть название чеховского рассказа "Злоумышленник" иронично. Настоящие злоумышленники — не простые крестьяне, а их господа. (прости если что то не понятно :(  )
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота