Чи міг би хтось інший, ніж Легран, за характером і здібностями, знайти скарб?
2.Яку роль відведено золотому жуку? Опишіть цю комаху

Войти

Поиск по вопросам, ответам и авторам

Как характеризует чацкого его внезапное появление ?

·

24 нояб 2018

·

7,7 K

Ольга Т.

Люблю принимать гостей, поэтому научилась готовить. Ценю атмосферу...

Александр Андреевич Чацкий - главный герой комедии Грибоедова "Горе от ума" - три года не был в Москве. Все это время он странствовал по свету - "... Охота странствовать напала на него..." За эти годы он почти не напоминал о себе и не писал Софье Фамусовой, с которой вместе воспитывался в доме Фамусовых после смерти родителей. "...Три года не писал двух слов! И грянул вдруг как с облаков..."

При этом за эти годы Чацкий сохранил свою любовь к Софье и едет в Москву с целью жениться. Им движут чистые романтические чувства и он ждет ответа на них. Он может показаться нам самонадеянным молодым глупцом. Оказывается Софья за эти годы повзрослела, влюблена в Молчалина, и Чацкий ее мало интересует.

Мы видим, что у Чацкого импульсивный, страстный характер, он уверен в себе, в своей победе. Поначалу он считает себя желанным в доме Фамусова и пытается обратить на себя внимание Софьи, говоря на темы философские и общественные, оценивая всех, кто ее окружает. Однако благодаря своим независимым, прогрессивным взглядам, свободомыслию и несдержанному, едкому слову он вступает в конфликт с московским обществом, которое не воспринимать его идеи. Ни Скалозубу, ни Фамусову, ни Молчалину остроты Чацкого и сатирические замечания не нужны.

В итоге, этот неожиданный приезд Чацкого нарушает принятые в дворянской среде порядки и устоявшийся уклад жизни в доме Фамусова. Софья не довольна его высказваниями и видит постонную привычку высмеивать пороки других людей: «Малейшая в ком странность чуть видна, у вас тотчас же острота готова». Все слова Чацкого, идеи и комментарии не делают его ближе к возлюбленной, а приближают к разрыву их отношений.

Особливо жорстокою, неочікуваною, страшенною у своєму перебігу та наслідках є Друга світова війна.

Інтелігенція, зокрема письменництво, не могла залишитися осторонь величезної трагедії людства в цілому та окремих народів. Чимало письменників пройшли війну, брали участь у боях, втрачали близьких та друзів, були свідками жахливих родинних історій розлучень та щасливих єднань. Багато віршованих та прозових творів митців з різних куточків світу відобразили горе, кров, сем, злість, сльози – усі атрибути війни.

Кожна воююча країна виголошувала надто гучні речі, зависокі ідеали та священі інтереси прагла боронити, саме тому багато хто не одразу відкрив анти людяність війни та брехливість воєнної пропаганди. Одразу проти кровопролиття висловлювалися Стефан Цвейг та Бертольд Брехт. Письменники Ернест Міллер Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Еріх Марія Ремарк пройшли Першу світову війну і «оцінили» всі жахи мілітаризму та військової агресії. В своїх творах вони показують біль втрат та відчай людей, відсутність будь-якої надії на нормальні умови існування, звичайне людське життя. Фронтовики, вірячи в певні ідеали, проходили війну, але повністю зневірячись у своїй правоті не могли знайти спокою у повоєнні часи. Так народилася генерація «втраченого покоління».

Пауль Целан у своїх збірках про війну висвітлює увесь спектр переживань, які завдає людині невизначене завтра, втрата близьких або постійна загроза життю рідни. «Останнім актом історії» називає поет війну і чекає на Страшний суд після неї.

Генріх Белль у своєму «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», як і в інших творах показує звичайну людину на війні, жертву обставин та часу, в якому випало жити. Герої – звичайні солдати, які не знайшли внутрішньої сили повстати проти фашистської системи, і тепер постійно страждаючі від причетності до горя інших.

Письменник не тільки засуджує фашизм, але й будь-яку війну, як прояв насильства над людиною.

Багато інших письменників та поетів всього світу різко засудили у своїх творах Другу світову війну та несли гасло не допустити ніколи більше подібних трагедій.