Объяснение: Теркин — кто же он такой? Скажем откровенно парень сам собой Он обыкновенный.
Впрочем, парень хоть куда,
Парень в этом роде
В каждой роте есть всегда,
Да и в каждом взводе.. .
Образ Теркина имеет фольклорные корни, это «богатырь, сажень в плечах» , «весельчак» , «человек бывалый» . За иллюзией балагурства, озорства скрываются нравственная чуткость и органично присущее чувство сыновнего долга перед Родиной без фразы и позы совершить подвиг.
Подвиг солдата на войне показан Твардовским как каждодневный и тяжкий ратный труд — бой, переход на новые позиции, ночлег в окопе или прямо на земле, «заслонясь от смерти черной только собственной спиной» . А герой, совершающий этот подвиг, — обыкновенный солдат:
Человек закваски, Что в бою не чужд опаски.. . То серьезный, то потешный, ..Он идет — святой и грешный.. .
В образе Теркина Твардовский подчеркивает лучшие качества русского характера — смелость, упорство, находчивость, оптимизм и огромную преданность родной земле.
Мать-земля родная наша. В дни беды и в дни побед Нет тебя светлей и краше, И желанней сердцу нет.. .
Качества Теркина достойны уважения. Про него можно сказать: «он в воде не тонет и в огне не горит» , и это будет чистой правдой. Герой проявляет смелость, отвагу, мужество, в нем заключены качества как великий патриотизм и чувство воинского долга. Доказательство тому – главы «Переправа» и «Смерть и воин» . Он никогда не унывает, шутит, показывает свою любовь к жизни.
Именно в защите Родины, жизни на земле заключается справедливость народной Отечественной войны («Бой идет, святой и правый, смертный бой не ради славы, ради жизни на земле...») .
В Теркине каждый фронтовик узнавал себя. Герой стал нарицательным. Многие прочитывая поэму, признавали, настоящего Теркина у себя в роте, что он живет и воюет месте с ними. Образ Василия Теркина имеет настоящие народные корни. В одной из глав Твардовский сравнивает его с солдатом из известной сказки «Каша из топора» . Автор представляет Теркина находчивым солдатом, умеющим найти выход из любой ситуации, проявить ум и смекалку. В других главах герой представляется нам могучим богатырем из старинных былин, сильным и бесстрашным.
Солдатам Великой Отечественной войны Теркин напоминал им их самих. Они с нетерпением ждали выхода новых глав и писали автору благодарность за произведение. Герой вдохновлял солдат на подвиги им в годы войны, и возможно в какой-то степени, она была выиграна благодаря ему.Удачи!
Роман Альбера Камю «Чума» — це винятковий витвір мистецтва слова. Так само як і сам твір, мої враження від нього багатогранні, неоднозначні, створюють особливу сітку із питань, вражень, відкриттів та емоцій.
Найперше, що впадає у вічі читачу, коли той вперше бере до рук книгу, читає назву та анотацію — це виняткова злободенність теми. Роман написаний у 1947 році, по ще свіжих слідах тікаючого фашизму, який програв, але залишив криваві плями на усіх світових суспільствах, на самій історії світу. Фашизм та нацизм названі «коричневою чумою» не так, а як явище, що швидко поширюється й ще швидше вбиває. І таке комплексне ототожнення політичних ідеологій та смертельної хвороби, до якого вдався Альбер Камю, розкриває питання фашизму та нацизму на винятково новому рівні, через влучні метафори, паралелізм та алегорії. Реальна боротьба проти них надзвичайно точно передана через описану автором боротьбу населення із чумою: війна із ворогом, чия сутність невидима, але всеохопна.
Але задум автора не обмежується лише цим. Камю вдалося екстраполювати образ чуми на буття в цілому — вийшло по-новому, ефектно, приголомшливо. Чума не лише у політиці чи владі, вона у суспільстві, вони проникла в кожен дім, кожну сім’ю, не обминула нікого. Це зло не лише у втіленні фашизму, а й щоденне, невіддільне від людини зло, поруч із яким ми живемо.
«Чума» алегоричний, як видатні пам’ятки стародавньої літератури, як античні міфи, як Біблія, але на відміну від стародавніх притч, які тяжіли до прямолінійних алегорій, роман Альбера Камю майорить смисловою багатозначністю. Цим він відрізняється і від багатьох інших творів — лабіринти думок переплітаються так, що кожен може трактувати їх по-різному, по-своєму. Роман стає надкультурним явищем, але разом з тим це роман-попередження, роман-застереження, що також робить його явищем позачасовим і загальнолюдським.
Особливо мене вразили моменти опису Альбером Камю почуттів людей по цей бік паркану. Ці нещасні переживали не лише загальнолюдську трагедію, сам факт існування коричневої чуми, а і свою особисту — бути відділеним від свого мікросвіту, від сім’ї, друзів, родичів. У воєнній та повоєнній літературі часто підіймаються питання людяності, боргу, підтримки, життя та смерті, проблеми вибору, але рідше — психологічні аспекти названих і багатьох інших питань, що порушує війна. Камю ж, справжня еліта французької письменності, говорячи про особисті почуття тих, хто був заблокований всередині міста, говорить одночасно стримано й чуттєво, влучно й лаконічно. Він втілює опис у таку особливу форму сором’язливо-відвертого зізнання, що читач не може залишатися байдужим до героїв та їхніх внутрішніх проблем.
Особливою є лексика роману — позбавлена яскравого емоційно-експресивного забарвлення, стриманий виклад подій і коментарів до них. І все це підсилює враження від загального змісту роману-притчі, який насправді є набагато глибшим, ніж може здатися.
У філософсько-інтелектуальному розумінні роман можна розглядати як щось подібне до авторського монологу. Окремі персонажі, які представляють самого автора, відтворюють різні сторони його світогляду: вони є додатковими суб-его генія, в їх уста він вкладає власні думки. У цьому сенсі роман — це полілог і одночасно розмова із самим собою, що однак не позбавляє персонажів індивідуальних рис. У цій справі Камю — майстер. Заплутати читача, заінтригувати і вести крізь хащі подій — його призначення.
Окрім загальної геніальності твору, вражають і окремі його частини. Інтелектуали доктор Ріє та Тарру у своїх розмовах підіймають одвічні питання людської сутності — про можливості окремих особистостей, про страх, мужність, відчай, любов. Я впевнена, що кожен читач почерпнув для себе якісь нові цікаві думки з їхніх діалогів, що наштовхнули його на власні роздуми та висновки. А саме з цього й починається інтелектуальний ріст та розвиток особистості.
Не можна не сказати, що увесь роман Альбера Камю можна розібрати на цитати — завжди такі чуттєві, такі проникливі, і від цього ще більш близькі, хоча не завжди та зрозумілі. Фрази із натяками, підтекстом, напівтонами, прочитавши їх раз, вони більше ніколи не покинуть голови поціновувача французької літератури, вони супроводжуватимуть його впродовж життя, на кожному кроці даючи пораду, попереджуючи або нагадуючи, як справжній, глибокий роман-притча.
Підсумовуючи усе вище сказане та, власне, озвучуючи і так очевидне, я хочу іще раз повторити, що роман Альбера Камю «Чума» — це геніальний роман. Він може залишити байдужим, може статися так, що його не зрозуміють. Проте незалежно від того, усвідомлює це читач чи ні, «Чума» його змінює, «Чума» проникає в нього і залишається в найвіддаленіших палатах розуму.
Объяснение:
